Мандевіль Бернард

(1670–1733) — англійський сатирик і соціолог. Мандевіль народився в Роттердамі, вивчав філософію і медицину в Лейденському університеті, де в 1691 році отримав ступінь доктора медицини. У середині 1690-х років Мандевіль переїхав до Англії, одружився, зажив слави доброго лікаря і жив у Лондоні до кінця своїх днів. Найвідомішим твором Мандевіля є «Байка про бджіл, або Особисті пороки – спільна вигода» (1714). Основою «Байки…» була сатирична поема «Невдоволений вулик, або Як шахраї стали чесними» (1705), але вона стала скандально відома лише після появи в 1723 році видання, до складу якого було включено «Начерк про милосердя та школи милосердя». До інших важливих творів Мандевіля належать «Езоп в облаченні» (1704); «Цнотливість без маски» (1709); «Байка про бджіл. Частина II» (1729); «Вільні думки про релігію, церкву та національне щастя» (1720) і «Дослідження про походження честі і непотрібність християнства в роки війни» (1732). У поемі «Невдоволений вулик…» Мандевіль описав рій бджіл, які дізналися від своїх уболівальників про те, що всі пороки заборонено. Але замість того щоб отримати кращу спільноту, бджоли зазнали лиха, оскільки їхнє благополуччя грунтувалося переважно на їхніх пороках – «розкіш тримає на службі мільйон бідних, а огидна пиха – на мільйон більше» (vol. I, p. 25). Мандевіль робить висновок, що бджолам слід «облишити ремствування» і зазнати справжніх насолод приватного життя. Очевидний політичний підтекст цієї поеми полягає в тому, що людей потрібно приймати такими, якими вони є, тож слід уникати широкомасштабних реформ. Ці відчуття стояли за його вігівською політичною лояльністю, тобто захистом Вільяма III в 1703 році, а пізніше ганноверської династії. Подібно до французьких моралістів кінця XVII століття, якими Мандевіль так захоплювався, він вважав людську природу не раціональною і патріотичною, а пристрасною та егоїстичною. Однак замість того щоб просто докоряти своїм читачам і закликати їх стримувати свої пристрасті, він намагався зрозуміти, яким чином пристрасті, особливо пиха, заздрість і жадібність, впливають на життєдіяльність і розвиток суспільства. Відображає цей намір відомий підзаголовок «Особисті пороки – спільна вигода». Обурення, що його зрештою викликала «Байка…», грунтувалося на тому переконанні, що Мандевіль виправдовує аморальні вчинки; і в певному сенсі це переконання було правильним, оскільки, беручи на глузи християнське самозречення, аристократичну честь і громадянську відданість спільній справі, його твір підривав основні моральні засади тогочасного суспільства. Більше того, він не тільки критикував ці засади, але й певним чином виправдовував життя, присвячене гонитві за вигодами. Виступ Мандевілем на захист егоїзму, розкошування, менших обмежень у міжнародній торгівлі, а також переваг поділу праці становить значний внесок в історію економічної думки. Але його постійні нагадування про те, що егоїстичні люди потребують обмежень – «вправного управління досвідченого політика» – повинні утримати нас від спроби побачити в ньому одного з перших виразників філософії laissez-faire (невтручання). У сфері моральної філософії йому часто приписують важливу роль у розвитку утилітаризму, тоді як для соціології значущим є його наголос на тривалому й поступальному розвитку людських якостей та інституцій і його аналіз процесу соціалізації та його ненавмисних наслідків.