Нібур Рейнгольд

(1892–1971) — американський теолог, соціальний критик і політичний мислитель. Нібур народився в Міссурі, США, навчався в Елмгурстському коледжі, Едемській та Єльській богословських школах. 1915 року його прийняли до Євангельського синоду Північної Америки і до 1928 року він був пастором Детройтської робітничої церкви, а потім аж до виходу на пенсію 1960 року керував кафедрою християнської етики Об’єднаної богословської семінарії в Нью-Йорку. Нібур є автором багатьох книг та статей, він удостоєний кількох почесних наукових звань; у 1939 році його запросили до Единбурзького університету читати гіффордські лекції, на основі яких постав його найбільший твір «Природа і доля людини» (1942). Але центральні теми його довічних політичних інтересів було піднято вже в його найпершій книзі «Моральна людина та аморальне суспільство» (1932). Його концепції зосереджені на виявленні впливу сил гріха й милосердя у світському суспільстві та в політичній діяльності. Хоча, на думку Нібура, людська свідомість наділена милосердям через розуміння і прагнення вічного (трансцендентного), людські інституції, та й навіть мова, через вплив сил гріха не можуть посідати панівного становища в світському суспільстві. Його соціальна критика була спрямована проти того, що він вважав необгрунтованими світськими претензіями на абсолютну справедливість. Через це Нібура вважали (та й він сам вважав себе) августиніанцем (Див. Августин Гіппонський). Дуже самокритичний – а самокритика була його методом, – він твердо дотримувався реалізму, з огляду на який світські можновладці підривають свій авторитет заявами про власну доброчесність навіть на фоні зростаючого скептицизму, як усе частіше трапляється останнім часом. Виступ на захист демократії як протистояння будь-якому авторитаризму засновувався на твердженні, що лише демократична практика може розвіяти ілюзії; з цієї точки зору були подані його славетне визначення демократичної політики як «приблизного розв’язання нерозв’язних проблем» і його найвідоміша молитва: «Господи, дай нам сили мужньо сприймати речі, які ми не можемо змінити, сили змінити те, що має бути змінено, і мудрості відрізняти одне від іншого». Теологічним наставником Нібура був Джонатан Едвардс; його політичним героєм став Авраам Лінкольн. Якщо перший вимагав глибокої поваги до таємниць цього світу включно з його жорстокістю і стражданням, то другий відстоював необхідну для цього політичну позицію – «поєднання моральної рішучості в конкретних справах із релігійним усвідомленням існування іншого виміру смислу і судження», а також «усвідомлення розбіжності між божественними і людськими цілями навіть і на найвищому рівні людських прагнень» («The irony of american history», p. 72). Тільки таке усвідомлення, доводить Нібур, може зростити людське милосердя, що виникає, як і належить, зі «зломленого духу і зажуреного серця». Навіть якщо політику слід розуміти як зіткнення інтересів, що виражаються шляхом застосування сили, і навіть якщо кожна спільнота, особливо народ, захищає свої інтереси за допомогою сили, остаточне рішення щодо застосування сили не може бути лише прагматичним. Нібур ставить політику в залежність від біблійних вимог та пророцтв. Його основний принцип виражений у праці «Природа людини і людського суспільства»: слід установити такий зв’язок між релігійною відповідальністю і політикою, щоб «реалістична концепція людської природи слугувала етиці прогресивної справедливості..., а не була бастіоном... консерватизму, який захищає несправедливі привілеї».