Оуен Роберт

(1771–1858) — англійський соціаліст. Оуен не вважав себе визначним інтелектуалом. Він займався переважно самоосвітою і часто пихато хвалився тим, що не читає наукових праць. Однак завдяки тому, що з юних літ він отримав досвід управління бавовнопрядильними фабриками, зокрема фабрикою Нью-Ленарка, яку він прийняв у 1800 році, у ньому збудився пристрасний інтерес до соціальних питань. Оуен був переконаний у тому, що характер людини формується під впливом оточення, у якому вона живе і працює, а тому присвятив своє життя пропаганді цієї теорії і практичним експериментам, метою яких було показати життєздатність його ідей як основи для схем удосконалення суспільства. Ця місія змусила його покинути своє зразкове селище в Нью-Ленарку заради втілення в життя комунітаристського проекту в Америці (Нью-Гармоні, штат Індіана, з 1824 по 1829 рік), а потім повернутися до Англії, де в 1830-х роках він включився у зростаючий кооперативний та профспілковий рух. Починаючи з середини 1830-х років Оуен пов’язав себе з потужним сектантським рухом моралістів, що перебували в міленаристських очікуваннях настання «світу нової моралі», і присвятив себе справі «соціалізму» (новий для тих часів термін). Найвідоміша робота Оуена — «Новий погляд на суспільство» (1812–1813). Хоч у ній його соціалізм ще не отримав свого вираження, однак вона містила ключову ідею його теорії: характер формується оточенням. Ця ідея здавалася приголомшливо новою, оскільки ставила під сумнів загальноприйняту думку про те, що ледарство, невігластво, злочинність, бідність та інші соціальні вади є неуникними проявами негідного способу життя, яке ведуть нижчі прошарки суспільства. Оуен стверджував, що ці вади є результатом соціальних умов, які можна покращити, і спробував довести це на прикладі низки природоохоронних, виробничих та освітніх реформ, здійснених у Нью-Ленарку. Наслідки цих реформ, як вважав Оуен, були достатнім свідченням того, що за допомогою продуманої перебудови можна змінити характер цілої спільноти. Оуен відстоював цей матеріалістичний підхід як «раціональну суспільну систему», й одним з основних його занять упродовж усього життя стала війна проти того, що він вважав головним джерелом ірраціональності суспільства, — проти релігії. Релігія є однією з трьох перепон на шляху до прогресу; двома іншими є шлюб і приватна власність. Якщо говорити точніше, це були ті форми релігії та шлюбу, яких вони набули в суспільстві ХІХ століття: вони коренилися в забобонних надприродних віруваннях і застарілих моральних цінностях, які Оуен відкидав. Він цілковито заперечував, що приватна власність є дійсною основою нерівності та бідності. Попри свої безперервні нападки на церкву та духовенство Оуен завжди вважав релігійне життя природним і безумовним виявом найглибших людських прагнень та почуттів. У першому виданні «Світу нової моралі» (листопад 1834 року) він змальовував нове суспільство майбутнього — альтернативу індивідуалістичному устрою — як «друге пришестя Христа» і впевнено проголошував початок нового тисячоліття. Соціалізм був представлений як усеосяжне світосприйняття, яке слід розповсюджувати у вигляді натхненної проповіді. Не дивно, що речники оуенівського руху, що шириться нині, проголошують типово сектантські заклики. Це є далеким відгомоном «Нового погляду на суспільство» і ранніх комунітаристських експериментів Оуена, хоча він завжди наголошував на тому, що основою соціалістичних перетворень він вважає невеличкі кооперативні об’єднання, де панують принципи демократичного самоуправління. Обмеження на розміри таких об’єднань Оуен установив у праці «Звіт перед країною Ленарк» (1820): вони коливаються в межах від 300 до 2000 осіб, ідеально — на рівні 800–1200 чоловік, яким потрібна буде земля площею приблизно 600–1800 акрів [1500–4500 га]. У пізніших працях верхня межа кількості населення була піднята до 3000 осіб, а ідеальної кількості — до 2000. У цьому зв’язку точилися нескінченні дискусії довкола питання про те, чи можна вважати такі малі громади, де неодмінно переважатимуть сільськогосподарські кооперативи, структурами, придатними для економічного розвитку такої країни, як Великобританія, оскільки сам Оуен зокрема ніби й вітав механізацію як знаряддя прогресу та створення багатства. Оуен багато писав про значення праці як особливої творчої функції людини і попереджав своїх сучасників про загрози механізації, яка не звільнить людину для повноцінного життя, а швидше поневолить її. Він вірив, що запропонована ним система малої кооперації стане на заваді пануванню машин над людьми, оскільки вона буде заснована на комунальній власності, передбачатиме контроль за основними засобами виробництва, ліквідацію грошей як засобу обміну і заміну їх вільним розподілом предметів першої необхідності відповідно до потреб та продаж надлишків за нові «трудові банкноти» (паперова грошова одиниця громад, що виражає відношення робочого часу до виконаної роботи). Неважко помітити, що пропозиції Оуена багато в чому нагадують концепцію комунізму, хоча, вживаючи цей термін, необхідно відрізняти Оуена від інших тогочасних мислителів – Бланкі, Кабе, Вейтлінга і, звичайно, Маркса та Енгельса – мислителів, чий комунізм був революційним і націленим в остаточному підсумку на захоплення влади в централізованій державі. Пропозиції Оуена щодо створення малих комун стоять набагато ближче до ідей Фур’є, хоча останній завжди залишав місце приватній власності. Стратегія Оуена щодо запровадження необхідних соціальних змін залишалася поступальною та миролюбною, і це було однією з причин того, що Маркс та Енгельс нещадно критикували Оуена вкупі із Сен-Симоном та Фур’є за їхні «утопічні» мрії. Однак спадщина Оуена має велике практичне значення. Його малі комуни були своєрідними альтернативними суспільствами в мініатюрі, а в більш широкому сенсі він зробив значний внесок у розвиток кооперації та профспілкового руху (Див. також утопізм).