Парето Вільфредо

(1848—1923) — Італійський економіст і політичний соціолог. Парето насправді навчався на інженера, але з 1873 року працював у бізнесі. У 1889 році він почав писати про економіку, а з 1893 до 1907 року утримував у Лозанні професорство у цій галузі. Найбільший вклад ним було зроблено до еквілібристичної теорії та до теорії суспільного вибору. Його головна праця “Трактат із загальної соціології” (1916) перекладена як “Людина і суспільство”. Парето був критиком демократії та соціалізму, а разом з Моска став засновником елітаризму. Його головний вклад до політичної науки – теорія еліт. Але вона складає частину ширшого трактату про суспільство. Він поділяє людську діяльність на логічну поведінку, в якій засіб і мета об’єктивно пов’язані, і нелогічну поведінку, коли вони не співвідносяться. Логічна поведінка керує наукою, включаючи економіку. Однак, більшість суспільних дій нелогічні, викликані нераціональним станом психіки. Таким чином, психологічні сили є основою людської поведінки, але Парето не вивчає саме психологію. Хоча почуття та імпульси є справжнім джерелом дії, люди схильні вважати, що дія є результатом раціонального визначення, побудованого на теорії, яка є, однак, просто раціоналізацію. Теорія складається з двох елементів. Один змінюється з часом і місцем, складається з виправдань і пояснень та визначений як “виведення”. Він “виведений” з постійного елементу теорії, який співвідноситься з глибоко вкоріненими психологічними потягами і визначений як “спадок”. Таким чином, людську поведінку пояснюють нижче закладеними спадками, а не очевидними походженнями, таким як політична філософія, метафізика чи теологія. Парето визначає два класи спадку. Клас I – це винахідницька, творча здатність. Клас II — це “наполягання агрегатів”, застигла консервативна тенденція. Кожен клас співвідноситься з широким колом ставлень та поведінки усіх суспільних акторів, в тому числі й еліт. Парето дотримується того, що всі суспільства поділені на лідерів (еліту) та оголених. Еліта поєднує правлячий і неправлячий елемент. Правляча еліта утримує свою владу через поєднання примусу та (маніпульованої) згоди. Правління вимагає різноманітних якостей. Йому потрібна гнучкість, хитрість та вміння переконувати. Воно вимагає також готовності використати насильство, щоб подолати опозицію. Ці якості співвідносятся з двома протилежними психологічними типами –-- Клас І чи “лиси” і Клас ІІ чи “леви” – і рідко поєднуються в будь-якій еліті. Політичні зміни відбуваються через заміну однієї еліти іншою (“циркуляція еліт”). Це результат психологічної непристосованості еліт, для того, щоб справитись з подіями. Лиси, блискучі при досягненні згоди через політичні маневри, нездатні вжити насильство, коли це необхідно. Вони будуть скинуті наступною елітою з якостями Класу ІІ, яка готова діяти рішуче. “Леви” зазвичай застосовують примус в організований спосіб, але схильні ставати вкрай консервативними, стомленими та далекими від населення, вимагати допомоги від тих, що з якостями Класу І, які нагромаджуються та перетворюють еліту. Історія вказує на постійний приклад циркуляція між двома елітами.