Фортеск’ю Джон, сер

(бл. 1385/1395 – бл. 1476) — Вступивши до лондонського правничого товариства Лінкольнз-Інн десь до 1420 року, в 1442 році Фортеск’ю стає головою касаційного суду королівської судової колегії. Він був послідовним прибічником династії Ланкастерів аж до її остаточної поразки в 1471 році і 1460-ті роки провів переважно у вигнанні (тоді й було написано найважливіші його твори). Принісши присягу на вірність Едуарду IV, він більше не відігравав помітної ролі в суспільному житті. Витоком усіх творів Фортеск’ю став політичний конфлікт, що розгорявся в Англії за його життя, але його місце в історії політичної думки визначається тими загальними ідеями і категоріями, що їх він використовував, викладаючи свої погляди як прибічник одної сторони конфлікту. Як у творах «Про природу природного закону» («De natura legis nature», 1461–1463), «Про похвальний закон Англії» («De laudibus legum Anglie»), так і в праці «Державний устрій Англії» (1471) засади його аргументації коренилися в томістсько-аристотелівській традиції природного права. Людське суспільство походить від природного права і його справедливі порядки та добробут залежать від форми правління, зокрема від монархічної. Отже, саме владарювання чи панування (dominium) правителів здійснюється на основі закону «природної справедливості». Показово, що Фортеск’ю не надто переймається питанням тиранії; значно більше його турбує, як відрізнити одну форму панування (dominium) від іншої. Передусім він розрізняє «королівську», чи «монаршу» владу (dominium regale) і «політичну», чи (в пізнішій термінології) «конституційну» владу (dominium politicum). Різниця між ними полягає в джерелах законності кожної з цих двох систем. Для dominium regale таким джерелом є воля правителя; для dominium politicum закони виробляють громадяни (cives). З цих двох основоположних форм «королівська влада», що втілює в собі в певному сенсі «абсолютні» повноваження правителя, за уявленнями Фортеск’ю, була представлена французьким королівством його доби. З іншого боку, dominium politicum становив для нього інтерес не сам по собі, а головним чином як суттєвий складник третьої форми – dominium politicum et regale («політична й монарша влада»), як він гадав, була втілена в англійській монархії. У цьому разі ефективна й усеосяжна влада спадкового правителя сполучалась із суттєвою участю – через своїх представників у парламенті – підданих короля (оскільки cives і є тепер subditi). Не можна встановлювати закони і не можна стягувати податки без цілковитої й чітко вираженої згоди на те обох складників; Фортеск’ю скрупульозно перераховує розбіжності з французьким dominium regale, значною мірою на користь англійської системи. Усе це пов’язується далі зі складним викладом поглядів на витоки людського суспільства загалом, а також з «історичною» версією походження конкретних політичних суспільств; наявна й спорідненість проблематики з ранніми теологічними концепціями dominium’y.