дискримінація

В найзагальнішому значенні уявлення про відмінність, розрізнення або ж відмінне ставлення. У цьому морально нейтральному значенні дискримінація за певних обставин може розглядатися як вимога аристотелівського принципу справедливості, згідно з яким ми мусимо підходити до подібних випадків однаково, а до різних – по-різному. Наприклад, учитель, який не може відрізнити відмінника від поганого учня, буде, либонь, несправедливим до обох. Проте відповідно до більш поширеного соціологічного значення цього терміна дискримінація порушує першу частину правила Аристотеля тоді, коли по-різному підходять до людей, між якими немає ніякої морально значущої різниці. У цьому сенсі дискримінація відбувається тоді, коли загальні блага й тягарі розподіляються за критеріями, що не відповідають жодним правовим принципам. Часто-густо такі критерії можуть виявитися ще більш несправедливими, якщо вони виходять з природжених ознак, хоч це й не завжди так, оскільки ми говоримо також і про дискримінацію бідних. Не всі види дискримінації на основі природжених ознак є несправедливими: наприклад, батько напевне буде ставитися більш доброзичливо до своїх власних дітей. Та несправедлива дискримінація має місце переважно тоді, коли її жертви не можуть сподіватися на те, що вони зможуть домогтися отримання тих загальних благ, що розподіляються в суспільстві. Дискримінація здебільшого спрямована на певні спільноти, визначені за ознаками раси, статі або національного походження. Людей, які розглядаються лише як члени цих спільнот, систематично відокремлюють від інших, ставлячись до них як до нижчих істот та обмежуючи їхні можливості. Інколи вважають, що такі характеристики пов’язані з іншими рисами, що відносяться до благ, про які йдеться, проте подібні припущення завжди виявляються помилковими або ж не відповідними конкретним випадкам. Дискримінація такого роду формує індивідуальний підхід до виховання і навчання, побуту, можливостей зробити кар’єру тощо. Вона може бути відкритою і юридично санкціонованою або ж менш помітною, існуючи de facto, як-от коли існують шкільні округи, створені на основі виокремлення певних географічних регіонів, чи коли в ході опитування, безвідносного до надання роботи, непропорційно виокремлюють з числа тих, хто шукає роботу, негрів або жінок. Така практика тягне за собою численні прояви несправедливості. По-перше, критерії, якими послуговуються при розподілі благ та накладанні обмежень, можуть іти врозріз із цілями законодавства і не бути пов’язані з міркуваннями про корисність надання роботи згідно з професійною підготовкою. По-друге, як ми вже зауважували, раса і стать є біологічно визначеними ознаками, отже, індивід не може поставити їх під свій контроль. Але це ще не всі і навіть не головні прояви несправедливості: критерії стосовно можливості надання роботи будуть дискримінаційними, якщо на надання її можуть негативно впливати упередження клієнтів чи споживачів. Простіше кажучи, дискримінаційне законодавство може бути ірраціональним, якщо воно суперечить меті зазначених законів; та, з моральної точки зору, ще гірше, коли дискримінаційною є сама мета. Найсерйозніша несправедливість – це те, що членам певних соціальних груп надають загалом нижчий статус, що їм відмовляють у повноцінному моральному статусі як індивідам з усіма правами особи. Дискримінаційні установки часом глибоко вкорінюються і проявляються взаємопов’язано, таким чином створюючи в соціумі певну страту, що є неправильним незалежно від того, за якими ознаками людей відносять до нижчих класів (Див. Wasserstrоm). Запропоновані засоби боротьби з дискримінацією включають програми забезпечення привілейованого становища або зворотної дискримінації для членів тих спільнот, що раніше були її жертвами. Зворотна дискримінація (відома також як позитивна дискримінація) послуговується критеріями, рівною мірою не пов’язаними з наданням роботи, скеровуючи попередні форми дискримінації в діаметрально протилежному напрямку. Вона може бути спрямована на всіх членів цих спільнот, таких як негри чи жінки, або ж тільки на колишніх жертв конкретних випадків дискримінації. Її гадана справедливість може спиратися на доцільність або соціальну гармонію, на створення більш рівних можливостей або на відшкодування заподіяних кривд. Якщо справедливість є утилітарною, то обурення політичним курсом може призвести до непевності ситуації. Наприклад, політичний курс може більшою мірою спричинятися до дисгармонії, ніж до гармонії. Якщо метою є відшкодування, то необхідно визначити, кому саме має надаватися компенсація і чи будуть це тільки безпосередні жертви відкритої дискримінації, чи всі ті, хто постраждав непрямим шляхом (скажімо, через брак мотивації), або ж якась більш широка група. Якщо метою є рівні можливості, тоді слід визначитися, за яких умов можливості є рівними за своїм значенням, що необхідно для забезпечення такої рівності та в який спосіб потрібно узгоджувати право на рівні можливості з іншими правами, що їм вони можуть суперечити, наприклад правам тих, хто в даний момент найбільше підходить під розглядувані визначення. Зазвичай вважається, що рівні можливості тягнуть за собою надання належної роботи тим, хто на це заслуговує. У цьому припущенні нехтується вимога щодо надання рівних можливостей в отриманні кваліфікації. Може статися так, що в найближчому майбутньому для створення рівних можливостей такого роду вимагатиметься скасування нормальних критеріїв надання робочих місць (Див. рівність). У Сполучених Штатах Америки деякі програми, спрямовані на ліквідацію колишніх форм дискримінації, проходять під назвою «акції з утвердження». Деякі з них було запроваджено в судовому порядку після виявлення випадків дискримінації, інші були введені в дію на добровільних засадах, а декотрі – за наказом виконавчої влади. Деякі з них передбачають надання переваг, або зворотну дискримінацію, інші – ні (принаймні не відкрито). Спірним зостається питання про те, чи залишаться ці програми пріоритетними після того, як їх завдання будуть загалом виконані й буде встановлено особливий підхід членів меншин.