пацифізм

Переконання в тому, що всі війни є злом, наскільки б справедливою не була причина для боротьби або що б не загрожувало якійсь держави. Це переконання часто грунтується на релігійній вірі, але має також і гуманістичні та політичні корені. Пацифізм тісно пов’язаний зі спротивом війні, але не тотожний йому, оскільки деякі рухи виступають проти воєн з огляду на непацифістські причини і за допомогою непацифістських засобів. На світанку західної цивілізації пацифізм виходив із настанов раннього християнства, яке буквально тлумачило Новий Заповіт, закликаючи «не противитися злу насильством» і підставляти другу щоку. Християни відмовлялися служити у війську Римської імперії. Поступово християнська церква розробила теорію справедливої війни, яка була спрямована на обмеження воєнних дій і визначала справедливі причини виникнення воєн та справедливі методи їх ведення, але й дозволяла християнам воювати, якщо цього вимагала від них держава. Проте в рамках християнської віри виникла й утопічна течія, спрямована на відродження й утвердження цілковитого пацифізму. До сект, що поділяють пацифістські переконання, належать квакери, меноніти, духоборці та свідки Єгови. Отже, деякі християни вважають пацифізм передусім релігійним, а не політичним явищем, хоча квакери завжди брали активну участь і в політиці. За часів Відродження політичні мислителі висували на перший план світські аргументи проти війни. Голландський філософ XVI століття Еразм піддавав критиці культ лицарства й уславлення війни, викриваючи всю дикість воєн. Протягом наступних двох століть ряд політичних теоретиків переймалися проблемою, як забезпечити мир між народами, а після закінчення в 1814 році наполеонівських війн у Європі та в Сполучених Штатах виникли народні рухи за мир. Ці рухи тяжіли передусім до ліберальних поглядів на те, що економічний прогрес та співпраця, а також торжество розуму завдяки освіті зроблять непотрібними жорстокі і руйнівні війни. Більшість прибічників пацифізму належали до кола ліберальних демократів, і тому марксисти зазвичай відкидали його як «буржуазний». Але на початку XX століття соціалістичні міжнародні конгреси підтримали рух робітничого класу проти капіталістичних та імперіалістичних воєн, а меншість соціалістів теж були пацифістами і виступали проти всяких воєн. Спротив війні, включаючи страйки, дезертирство та заколоти, є складовою анархістської традиції і зумовлюється виступом анархістів проти держави (Див. анархізм). Більшість анархістів визнавали необхідність застосування насильствених методів політичного опору державі, але дехто з них теж був безумовним пацифістом. Найвідомішим прикладом є Лев Толстой, твори якого справили вплив на Ганді і на практичне застосування ним доктрини ненасильственого опору. Протягом Першої світової війни введення військового призову в Англії та Сполучених Штатах викликало масове поширення відмов за велінням совісті з боку осіб, які не бажали воювати. З того часу пацифізм стали визначати більш точно як особисте зобов’язання ніколи не служити в збройних силах. Пацифізм такого роду найбільш поширений у країнах з протестантськими і ліберальними традиціями, які спонукають індивідів посідати свідому позицію, а також намагаються справляти вплив на уряди, домагаючись більш терпимого ставлення до відмов від участі у воєнних діях з релігійних переконань. Багато хто з пацифістів стає дедалі більшим прихильником руху неучасті чи ненасильствених форм опору, виступаючи проти расизму та інших виявів несправедливості, проти воєн і приготувань до війни. На сучасну пацифістську думку справили вплив застосовувані Ганді в Індії методи ненасильственої боротьби проти Британської імперії. У пошуках альтернативи війні пацифісти окреслили також можливості застосування організованого ненасильственого опору як основи політики оборони. З часів розроблення ядерної зброї інтерес до цих ідей значно посилився. Усередині пацифістського руху існують розбіжності в наголосах, наприклад між тими, хто говорить про необхідність проведення міжнародних переговорів і досягнення злагоди між народами, і тими, хто зосереджує увагу на ненасильственому опорі політиці мілітаризму. Іноді розрізняють також безумовних пацифістів, які віддають перевагу особистій відмові брати участь у війні і виступають проти будь-якого застосування збройних сил, і пацифістів, які підтримують політичні заходи, спрямовані на запобігання війні, але можуть водночас і не відкидати можливість застосування сили такими міжнародними організаціями, як Ліга Націй або Організація Об’єднаних Націй. Багато учасників рухів за мир є пацифістами, але не безумовними. Пацифізм має й інші відгалуження. Багато хто з пацифістів відмовляється від застосування будь-якого насильства на рівні особистості – чи то у формі покарання, чи для самозахисту. Дехто намагається також поширити принцип ненасильства на організацію суспільства, доводячи, що це покладе край усім формам примусу та експлуатації. Пацифізм зазвичай включає переконання, що цілі визначаються засобами, отже, застосування насильствених засобів завжди матиме своїм наслідком насильство.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пацифізм — пацифі́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. пацифізм — Антивійськовий миротворчий рух, який виступає проти всіляких війн, який виник ще у минулому столітті. Ідеї пацифізму зароджуються на ліберальній і гуманістичній, теоретичній і політичній основі в англомовних країнах. Словник із соціальної роботи
  3. пацифізм — -у, ч. Політична течія, прихильники якої засуджують будь-які війни, незалежно від їхнього характеру. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. пацифізм — ПАЦИФІ́ЗМ, у, ч. Буржуазно-ліберальна політична течія, прихильники якої засуджують будь-які війни, незалежно від їхнього характеру. Поряд з фемінізмом культ “чутливості” XVIII ст. Словник української мови у 20 томах
  5. пацифізм — пацифі́зм (від лат. pacificus – миротворний) ліберально-буржуазна політична течія, прихильники якої засуджують будь-які війни, незалежно від їхнього характеру, помилково вважають, що можна запобігти війнам, незалежно від причин, що їх породжують... Словник іншомовних слів Мельничука
  6. пацифізм — Суспільно-політичний рух, який пропагує мир і засуджує будь-які війни, а також приготування до них; перші пацифістські організації виникли у Великій Британії та США на поч. XIX ст. Універсальний словник-енциклопедія
  7. пацифізм — ПАЦИФІЗМ (від лат. pacificus — миротворчий) — суспільно-політична течія, етичний принцип. Основна мета і спрямованість П. — зменшення масштабів мілітаризації суспільства, а в ідеалі — скасування воєн як таких. Філософський енциклопедичний словник
  8. пацифізм — Пасифі́зм і пацифі́зм, -му, -мові (лат.-фр.) пацифі́зм і пасифі́зм, -му, -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. пацифізм — ПАЦИФІ́ЗМ, у, ч. Буржуазно-ліберальна політична течія, прихильники якої засуджують будь-які війни, незалежно від їхнього характеру. Ні один революційний клас зарікатись від революційної війни не може, тому що інакше він засуджує себе на смішний пацифізм (Ленін, 32, 1973, 280). Словник української мови в 11 томах