приватність

Проблема приватності така ж давня, як і проблема суспільного життя, однак обговорення цієї концепції та виступи на її захист доволі недавнього походження. Нині вже вважається загальноприйнятим, що приватність є важливою складовою людських відносин, і на її захист розроблено низку міжнародних документів, де міститься перелік визнаваних усіма людських прав. Визначення цього поняття є достатньо суперечливим, але всі погоджуються з тим, що воно пов’язане з проблемами розголосу інформації, усамітнення та міри уваги з боку іншого. Дехто додає до цього списку свободу дії в сфері «особистих» справ, зображення у викривленому вигляді, використання чийогось імені чи певних розпізнавальних ознак (таких як голос чи світлина) в інтересах іншої людини, переважно в комерційному плані, і свободу від вторгнення небажаних шумів, запахів та від спостереження. Таким чином, визначення точних понятійних меж є певною мірою справою згоди. Осердям поняття приватності є питання, пов’язані із здобуванням, зберіганням і поширенням інформації про особу; з мірою, якою людина може контролювати доступ інших людей до цієї інформації, і з можливістю для індивіда зберігати свою анонімність. Усі ці питання є взаємопов’язаними, проте вони є окремими аспектами поняття приватності. У зв’язку із цим стрижневе поняття приватності відрізняють від поняття секретності і перше з цих слів застосовують лише до осіб; секретність підприємницьких організацій чи уряду не відносять до сфери приватності. Якщо ми хочемо уникнути плутанини, слід враховувати й усеохопну описово-нормативну двозначність у вживанні слів «приватність» і «приватний». Таким чином, слово «приватний» інколи означає «такий, що є насправді невідомим (недоступним)», а часом воно означає «такий, що повинен залишатися невідомим» або згідно з існуючими нормами, або згідно з нормами, які прагне захистити дослідник. У багатьох твердженнях щодо бажаного обсягу приватності робиться недозволений перехід від описового до нормативного рівня. В інших випадках твердження рухаються по колу, оскільки беззастережно перескакують від звернення до існуючих норм до згадок про норми ідеальні (як, наприклад, у твердженні стосовно того, що вимога розглядати події, які відбуваються в громадських місцях, як події приватні, є незаконною). Сучасне загострення проблеми приватності, пов’язаної з розголосом інформації, було зумовлено поєднанням двох чинників – виникненням нових і більших загроз приватності, з одного боку, і кращим усвідомленням зв’язку приватності з важливими ідеалами особи та суспільства – з іншого. Ці значніші загрози частково пов’язані з технологічним розвитком. Нині існує безліч приладів для здобування інформації (таких як електронні пристрої для стеження, підслуховування та фотографування з далекої відстані). Комп’ютери відкривають майже необмежені можливості для зберігання, накопичення, обробки, компілювання і пошуку інформації. Понад те, поширення інформації та привернення уваги може бути миттєвим і набувати всесвітніх масштабів. У деяких інших відношеннях наші суспільства є більш приватними, аніж ті, в яких жили наші предки: більшість із нас мають більшу анонімність, ніж та, якої вони очікували (або жадали). Утім, природа нових технічних загроз означає, що запобіжні заходи, котрі ми зазвичай вживаємо для захисту нашої приватності від посягань з боку інших, виявляються нездатними протидіяти рішучим спробам вторгнення в нашу приватну сферу. Отже, потрібні якісь правила. Не є загальновизнаним той факт, що приватність – стосовно деяких сфер, у яких індивід може контролювати процес розповсюдження інформації, ступінь доступу до неї та міру уваги, – є насправді ідеалом: дехто каже, що сучасне захоплення приватністю є тільки ще одною ознакою жахливого індивідуалізму як одного з аспектів процесу відчуження. Інші заявляють, що головна функція приватності – сприяти введенню в оману: людям не потрібна приватність, якщо їм нічого приховувати. Однак більшість учених погоджується з тим, що певний ступінь приватності є суттєвим і для особистих ідеалів, таких як самостійність, духовне здоров’я, творчість, розвиток, навчання, можливість будувати людські взаємини, і для суспільних ідеалів відкритого, вільного, демократичного суспільства. Новий вибух інтересу до проблеми приватності грунтується на усвідомленні того, що лише зберігаючи приватність ми можемо виховати ту людину та вибудувати ті інституції, яких ми прагнемо. Вимоги щодо приватності перетворюються на проблему, якщо стикаються бажання чи інтереси щодо того, яку кількість інформації про індивіда і якого роду хотіли б отримати інші. Типові конфлікти стосуються випадків, коли люди заявляють про свою потребу в отриманні інформації як основи для прийняття якогось рішення (причому цю інформацію їм наказано отримати або дозволено мати) чи для задоволення свого «права знати», в той час як індивід, про якого йдеться, або заперечує таку потребу, або стверджує, що його право на приватність є вищим. Загалом такі конфлікти не можна вирішувати суто на рівні задоволення бажань. У розв’язанні таких конфліктів слід виходити за межі прагнень і керуватися інтересами і цінностями, задоволенню й усталенню яких сприятиме залагодження конфліктів. Нині в більшості правових систем прийнято, що приватність є необхідним об’єктом для правового захисту, таким чином було завершено й довготривалу суперечку науковців із цього приводу. Правовий захист включає і розв’язання морального конфлікту, і прийняття рішення про те, що закон є єдиним шляхом забезпечення цього. Деякі правові системи захищають приватність як таку, деякі – певні сфери приватності під іншими назвами. За допомогою правил, уведених для процесу збирання комп’ютеризованих баз даних, намагаються обмежити безладне поширення інформації і накласти обмеження на її здобування, доступ до неї та її зберігання. На додаток до забезпечення приватності за допомогою цих правил намагаються підвищити точність, прискорити оновлюваність та розширити повноту інформації. Закон також розглядає режими здобування інформації і для уповноважених на те законом службовців, і для окремих індивідів. Право не бути звинуваченим частково виправдане бажанням захистити приватність та забезпечувані нею цінності. При перехопленні телефонних повідомлень, розслідуванні, арешті, проходженні обов’язкового медичного обстеження намагаються якнайповніше зберегти приватність. У деяких випадках задля гарантування права на приватність закон накладає обов’язок зберігати таємницю і надає привілеї. Найбільш спірним є питання про регулювання процесу поширення правдивої інформації про індивідів, що суперечить свободі самовираження, покликаної сприяти втіленню в життя ідеалів, які вважаються так само пов’язаними з приватністю, зокрема ідеалів демократії.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. приватність — -ності, ж. Абстр. ім. до приватний. Приватність даних спец. — принцип організації даних, що полягає у їх доступності лише власнику або обмеженій групі користувачів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. приватність — ПРИВАТНІСТЬ (від лат. privatus — той, що знаходиться у приватній власності, особистий, а також приватна особа — тобто така, що не займає державної посади) — один із доконечних принципів і критеріїв свободи... Філософський енциклопедичний словник