ані

Ані Богові, ані людям.

Нездара, і нікому не годиться.

Ані впрів, ані змерз.

Ні добре, ні зле.

Ані зрідло, ані згусло.

Не змінилося ніяк. Не помогло, і не пошкодило.

Ані мене не кусай, ані не цілуй, ані мене не стирай, ані не смаруй.

Не роби мені, ані добре, ані зле. Відчепися мене, нам не по дорозі.

Ані суди Боже.

Ніяк не зробиш, бо не мож.

Ані сюди, ані туди.

Ніяк з ним не порадиш.

Ані сяк, ані так.

Не пристає ні на що. Упертий, сам не знає чого хоче.

Ані тобі, ані мені.

Ані ти не скористаєш, ані я, хай радше пропаде.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ані — АНІ – А НІ Ані, спол., наст. Варіант ні, вживаний для підсилення. Ані півня, ні собаки: Тілько із-за гаю Десь далеко сіроманці Вовки завивають (Т.Шевченко); Ані явилась, Ані приснилась Ти, зоре (А.Кримський); І виходить... Літературне слововживання
  2. ані — Ані́, ані́ж, сп.; але а ні, а ні ж, присл. (рос. а нет, а нет же). Ані ворухне́ться. Ані вста́ти, ані сі́сти. Лу́чча рілля́ ра́нняя, ані́ж та́я пі́зняя (пісня). Коли тобі подо́бається з на́ми – перехо́дь до нас, а ні – кажи́ одве́рто Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. ані — АНІ́¹, спол. єднальний. Варіант сполучника ні, вживаний для підсилення заперечення. Не хотів ані дружитись, ані дома жити – чумакував (Марко Вовчок); Страшне лихо придушило його; він не чув ані жалю в серці, ані гніву (М. Словник української мови у 20 томах
  4. ані — а́ні (ні): ◊ ані (ні) бельмеса зовсім нічого, анітрохи (про знання)(м, ср, ст): Я пояснюю, пояснюю, а він ні бельмеса не розуміє (Авторка)||ані (ні) в зуб <�ногою> ◊ ані (ні) в зуб <�ногою> = ані (ні) бельмеса: Для тих... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. ані — 1》 спол. Варіант єднального сполучника ні, вживаний для підсилення заперечення. 2》 част. Варіант заперечної частки ні, вживаний для підсилення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. ані — Аж ніяк Словник застарілих та маловживаних слів
  7. ані — Ані! сз. см. союзъ а. Словник української мови Грінченка
  8. Ані — А́ні іменник середнього роду стародавнє місто Орфографічний словник української мови
  9. ані — (ані́) на півмізи́нця, перев. із запереч. Зовсім, абсолютно. Я, добродію, артист, перш усього артист, і не схибив я перед українським театром ані на півмізинця… (Збірник про М. Кропивницького). ані́ (ні) ве́рша ані́ (ні) ворі́тниця. Фразеологічний словник української мови
  10. ані — АНІ́. 1. спол. Варіант єднального сполучника ні, вживаний для підсилення заперечення. Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40); Страшне лихо придушило його; він не чув ані жалю в серці, ані гніву (Коцюб. Словник української мови в 11 томах