1. Приповідки або українсько-народня філософія

мітла

Нова мітла гарно замітає.

Нова мітла чисто мете.

Новий працівник добре робить, старається.

Нова мітла добре замітає, бо за собою нічого не лишає.

Новий робітник добре робить, бо хоче приподобатися господареві.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мітла — мітла́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири мітли́ Орфографічний словник української мови
  2. мітла — Помело, (хатня) віник; (небесна) ЖМ. комета. Словник синонімів Караванського
  3. мітла — -и, ж. 1》 Великий віник, часто прикріплений до довгої палиці. 2》 розм. Те саме, що комета. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. мітла — МІТЛА́, и, ж. 1. Великий віник, часто прикріплений до довгої палиці. [Химка (замітав двір мітлою):] Людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в цих хазяїнів (І. Нечуй-Левицький); Десь чується шурхіт мітли двірника. Словник української мови у 20 томах
  5. мітла — мітла́: ◊ на мітлу́ ки́нути дати чайові (ст) ◊ ко́жда мітла́ споча́тку добре заміта́є (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. мітла — И, ж. 1. Язик. 2. Людина, що багато говорить. ◇ Мести мітлою — говорити ні про що, можливо, завдаючи цим комусь шкоду. Мете мітлою і не задумується про наслідки. Словник сучасного українського сленгу
  7. мітла — (-и) ж.; крим.; зневажл. Жінка легкої поведінки. БСРЖ, 348; СЖЗ, 67; ЯБМ, 2, 30. Словник жарґонної лексики української мови
  8. мітла — виміта́ти / ви́мести під мітлу́ що. Забирати все начисто, зовсім нічого не лишаючи. Насувався голод.., а “рятівники” (інтервенти) тим часом під мітлу вимітали всі запаси хліба, що були в порту (О. Фразеологічний словник української мови
  9. мітла — ВІ́НИК (зв'язаний жмуток віниччя, лозин, тонких гіллячок і т. ін. для підмітання); ДЕРКА́Ч, ДРЯПА́К (стертий); МІТЛА́, МІТО́ВКА діал. (віник на довгій палиці); МІТЕ́ЛКА (м'який віник з волотків очерету). Мотря замітала сіни. Словник синонімів української мови
  10. мітла — Мітла́, -ли́; мі́тли, мі́тел Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. мітла — МІТЛА́., и, ж. 1. Великий віник, часто прикріплений до довгої палиці. [Xимка (замітав двір мітлою):] Людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в цих хазяїнів (Н.-Лев., II, 1956, 523); Десь чується шурхіт мітли двірника. Словник української мови в 11 томах
  12. мітла — Мітла, -ли ж. 1) Метла. Ой я тую далекую мітлами помечу, а до сеї близенької соколом полечу. Чуб. V. 26. 2) Комета. Мнж. 148. 8) раст. = мітлиця ж. Вх. Пч. І. 8. Словник української мови Грінченка