1. Приповідки або українсько-народня філософія

нарікати

Не нарікай на зле, бо іще гірше іде.

Приймай те, що доля дає.

Як на ведмедя мала галуза паде, то він ричить, а як велика, то мовчить.

На малий клопіт нарікає, а на великий мовчить, та шукає ратунку.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нарікати — наріка́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. нарікати — Ремствувати, скаржитися, бідкатися, плакатися, р. пеняти, д. мати жаль до кого; Р. дорікати; (ким) УР. називати, оголошувати, проголошувати. Словник синонімів Караванського
  3. нарікати — Бідкати, бідкатися, винуватити (кого), враждувати (на кого), звинувачувати, нити, ойойойкати, ойкати, оскаржувати, охати, охкати, поойкувати, поохкувати, прибіднюватися (нарікати удавано), прибіднятися, приойкувати, приохувати, приохкувати... Словник синонімів Вусика
  4. нарікати — -аю, -аєш, недок., наректи, -ечу, -ечеш, док. 1》 тільки недок., неперех., на кого – що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати невдоволення ким-, чим-небудь, прикрість із приводу чогось; ремствувати, скаржитися. 2》 тільки недок., неперех., рідко. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., на кого – що і без дод., із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися. Словник української мови у 20 томах
  6. нарікати — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
  7. нарікати — Наріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; наректи́, -речу́, -рече́ш; нарі́к, нарекла́, -рекли́; нарі́кши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., неперех., на кого — що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися. Словник української мови в 11 томах
  9. нарікати — Наріка́ти, -ка́ю, -єш сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21. 2) наречено. Назначено, суждено. Словник української мови Грінченка