нарікати
НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док.
1. тільки недок., неперех., на кого — що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися.
Христя почала плакати і нарікати на свою долю (Мирний, III, 1954, 240);
Жінка не поділяла чоловікових поглядів і нарікала, сварилась (Коцюб., II, 1955, 135);
Невістка нарікала на дорожнечу, що зростає з дня на день (Мак., Вибр., 1956„"381);
Цього разу Антонович не міг навіть нарікати, що його, мовляв, грабують, що в нього забирають кращих людей (Гончар, III, 1959, 307).
2. тільки недок., неперех., рідко. Те саме, що докоря́ти.
Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане [син] хлібом-сіллю нарікати (Сл. Гр.).
3. перех., заст. Називати (у 1, 2 знач.).
[Мелхола:] Твій батько звався Хусою і сина на честь йому я нарекла так само! (Л. Укр., III, 1952, 153);
— Село своє нарекли [турбаївці] Чаплинкою на пам’ять про тих чаплів, що першими зустрілися їм у степу (Гончар, Таврія, 1952,199);
А ме[ні] ще й завидують, Гордою і злою Злії люди нарікають (Шевч., І, 1963, 235);
— Я сердивсь, нарікав себе мазуном, лемішкою (Коцюб., І, 1955, 259);
Вони [типографи] вже в Запоріжжі, В Каховці вже були, Розвідниками щастя їх люди нарекли (Нагн,, Вибр., 1957, 127).
Значення в інших словниках
- нарікати — наріка́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- нарікати — Ремствувати, скаржитися, бідкатися, плакатися, р. пеняти, д. мати жаль до кого; Р. дорікати; (ким) УР. називати, оголошувати, проголошувати. Словник синонімів Караванського
- нарікати — Бідкати, бідкатися, винуватити (кого), враждувати (на кого), звинувачувати, нити, ойойойкати, ойкати, оскаржувати, охати, охкати, поойкувати, поохкувати, прибіднюватися (нарікати удавано), прибіднятися, приойкувати, приохувати, приохкувати... Словник синонімів Вусика
- нарікати — -аю, -аєш, недок., наректи, -ечу, -ечеш, док. 1》 тільки недок., неперех., на кого – що, без додатка, із спол. сл. Висловлювати невдоволення ким-, чим-небудь, прикрість із приводу чогось; ремствувати, скаржитися. 2》 тільки недок., неперех., рідко. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нарікати — НАРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАРЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док. 1. тільки недок., на кого – що і без дод., із спол. сл. Висловлювати незадоволення ким-, чим-небудь, прикрість з приводу чогось; ремствувати, скаржитися. Словник української мови у 20 томах
- нарікати — Не нарікай на зле, бо іще гірше іде. Приймай те, що доля дає. Як на ведмедя мала галуза паде, то він ричить, а як велика, то мовчить. На малий клопіт нарікає, а на великий мовчить, та шукає ратунку. Приповідки або українсько-народня філософія
- нарікати — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
- нарікати — Наріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; наректи́, -речу́, -рече́ш; нарі́к, нарекла́, -рекли́; нарі́кши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- нарікати — Наріка́ти, -ка́ю, -єш сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21. 2) наречено. Назначено, суждено. Словник української мови Грінченка