забороняти

Значення в інших словниках

1. забороняти — забороня́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. забороняти — Не дозволяти, на допускати, боронити кому, кн. накладати табу <�вето>, жм. заказувати; (аборти) ставити поза законом, робити незаконними. Словник синонімів Караванського
3. забороняти — [заборон’атие] -н'айу, -н'айеиш Орфоепічний словник української мови
4. забороняти — -яю, -яєш, недок., заборонити, -оню, -ониш, док. 1》 перех. і з інфін. Не дозволяти робити, здійснювати що-небудь. || Не допускати, не дозволяти користуватися чим-небудь, уживати щось, відбуватися, існувати чому-небудь. 2》 перех. і без додатка, заст. Захищати від кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. забороняти — ЗАБОРОНЯ́ТИ (не дозволяти робити що-небудь), БОРОНИ́ТИ перев. у запереч. конструкціях, ЗАКА́ЗУВАТИ заст., розм., ЗБОРОНЯ́ТИ діал. — Док.: заборони́ти, поборони́ти розм. рідко уборони́ти (вборони́ти) рідко заказа́ти, зборони́ти. Малювати (Т. Словник синонімів української мови
6. забороняти — Забороня́ти, -ня́ю, -ня́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. забороняти — ЗАБОРОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАБОРОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док. 1. перех. і з інфін. Не дозволяти робити, здійснювати що-небудь. Часом вони [жандарми] дуже дошкуляють мені, прив’язуючи мене на довгий час до певного місця та забороняючи всяку працю (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
8. забороняти — Забороняти, -ня́ю, -єш сов. в. заборонити, -ню́, -ниш, гл. 1) Защищать, защитить. Я працював один за трьох і заборонив від нужди матір с сестрою. Стор. МПр. 34. Господи Боже!... заступи мене, заборони мене від усякого злого. Шух. І. 38. Словник української мови Грінченка