1. Словник церковно-обрядової термінології

померлий

поме́рлий

ім. Особа, над тілом якої здійснюють поховальні обряди та заупокійні богослужіння, а також ім'я якої згадують при поминанні; небіжчик; новоспочилий ім.; заст. усопший ім.

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. померлий — поме́рлий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. померлий — Покійний; ЯК ІМ. небіжчик, покійник; (- надію) втрачений. Словник синонімів Караванського
  3. померлий — див. мертвий Словник синонімів Вусика
  4. померлий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до померти. 2》 у знач. прикм.Який помер. || у знач. ім. померлий, -лого, ч.; померла, -лої, ж. 3》 у знач. прикм. Який зник, пропав безслідно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. померлий — ПОМЕ́РЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до поме́рти. По людях [розносив листоноша] вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (О. Довженко). 2. у знач. прикм. Який помер. Плакали діти над померлою матір'ю (З. Словник української мови у 20 томах
  6. померлий — МЕ́РТВИЙ (такий, у якому припинилося життя), ПОМЕ́РЛИЙ, НЕЖИВИ́Й, МЕ́РЛИЙ розм.; ПОКІ́ЙНИЙ (про людину); БЕЗДИХА́ННИЙ, БЕЗДУ́ШНИЙ розм. (який більше не дихає); ДО́ХЛИЙ (про тварин, птахів, комах); -. Словник синонімів української мови
  7. померлий — Поме́рлий, -ла, -ле Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. померлий — ПОМЕ́РЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до поме́рти. По людях [розносив листоноша] вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (Довж. Словник української мови в 11 томах
  9. померлий — Померлий, -а, -е Умершій. Царство небесне померлим душам. Словник української мови Грінченка