1. Словник церковно-обрядової термінології

священик

свяще́ник

1. Другий ступінь церковної ієрархії, середній між єпископом та дияконом; ієрей; пресвітерат, 2. Особа, що займає другий, середній, ступінь духовної ієрархії, яка через рукопокладення прийняла від архиєрея Божу благодать та право здійснювати всі богослужіння й таїнства, крім Таїнства Священства, обрядів освячення мира, антимінса та престолу; ієрей; пресвітер, рідко пастир, розм. піп

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. священик — (служитель у церкві) книжн. єрей, протоєрей, розм.: панотець, батюшка, піп, діал. (який очолює парафію) парох. Словник синонімів Полюги
  2. священик — свяще́ник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. священик — |і|єрей, Божий слуга, кн. душпастир, священнослужитель, служитель культу, жм. піп, г. парох, (старший ^ соборі) протопресвітер; (протестантський) пастор; (католицький) ксьондз, канонік, (у каплиці) капелян; (іслямський) мулла. Словник синонімів Караванського
  4. священик — [св'ашчениек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. священик — -а, ч., церк. Служитель культу православної церкви, за саном середній між дияконом і єпископом, а також особа, що має цей сан; служитель культу, який відправляє церковну службу; ієрей. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. священик — СВЯЩЕ́НИК, а, ч., церк. Служитель культу православної та деяких інших християнських церков, за саном середній між дияконом і єпископом, а також особа, що має цей сан; служитель культу, який відправляє церковну службу; ієрей. Словник української мови у 20 томах
  7. священик — У християнстві особа, що відправляє релігійний культ (складення жертви, керівництво молитвою, благословення осіб і речей) у спільноті віруючих; с. є авторитетом в інтерпретуванні одкровення, моральної науки й релігійного права; посада с. відсутня у більшості протестантських церков. Універсальний словник-енциклопедія
  8. священик — СВЯЩЕ́НИК (служитель культу православної та греко-католицької церкви). ПІП розм., ПАНОТЕ́ЦЬ розм., БА́ТЮШКА розм., ІЄРЕ́Й церк., ПРОТОІЄРЕ́Й церк., ПРОТОЄРЕ́Й розм., ПРОТОПІП церк., ПРЕСВІ́ТЕР церк., ПА́СТИР заст. книжн. Словник синонімів української мови
  9. священик — Свяще́ник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. священик — СВЯЩЕ́НИК, а, ч., церк. Служитель культу православної церкви, за саном середній між дияконом і єпископом, а також особа, що має цей сан; служитель культу, який відправляє церковну службу; ієрей. Прийшов священик з дяком і почав правити вечерню (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах