1. Словник церковно-обрядової термінології

титул

ти́тул

Звання духовної особи відповідно до її чину, сану

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. титул — Ти́тул: — назва [37] Словник з творів Івана Франка
  2. титул — ти́тул іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. титул — Звання, РАНҐ, чин, (духовний) сан, (науковий) ступінь; (книги) назва, заголовок, перша сторінка. Словник синонімів Караванського
  4. титул — ти́тул (лат. titulus, букв. – напис) 1. Спадкове або надане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов’язані особливі права і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії. 2. В бурж. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. титул — ТИ́ТУЛ, у, ч. 1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). – Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (А. Словник української мови у 20 томах
  6. титул — Титул носить, а хліб просить. Про гордого, але бідного пана. Що мені по титулі, як нема нічо в шкатулі. Яка мені користь, що я з багатого роду, а бідую. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. титул — -у, ч. 1》 Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, герцог, граф і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). || кого, чого або який. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. титул — ЗВАННЯ́ (офіційно присвоєна назва, що означає фах, ступінь кваліфікації або службовий стан), ТИ́ТУЛ рідше; ЧИН (перев. у військовій та церковній ієрархії; у царській Росії — щодо державних службовців). Словник синонімів української мови
  9. титул — Ти́ту́л, -лу; -ту́ли, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. титул — ТИ́ТУЛ, у, ч. 1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). — Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (Крим., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  11. титул — рос. титул 1. Юридична, документальна основа права на певні дії. на особливе положення, на майно, на володіння товаром (що переходить від продавця до покупця). 2. Особливий розділ у законі або кодексі законів. Eкономічна енциклопедія
  12. титул — Титул, -лу м. Титулъ. Що мені по титулі, коли нема нічого в шкатулі. Шейк. Він Байдою зневажливо назвався, титулу Вишневецьких одцурався. К. Бай. 18. Словник української мови Грінченка