титул
ти́тул
-у, ч.
1》 Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, герцог, граф і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар).
|| кого, чого або який. Найменування, звання, що дається комусь на знак визнання його заслуг, високого громадського становища тощо.
|| розм. Назва якої-небудь посади, чину тощо.
2》 Назва, заголовок книжки.
|| Перша сторінка книжки, на якій надруковано заголовок, ім'я автора, назва видавництва, місце видання тощо.
3》 Юридична, документальна підстава права на певні дії, на особливе положення, на майно, на володіння товаром (що переходить від продавця покупцеві).
|| Особливий розділ в законі або кодекс законів. Титул власності. Титул купівлі-продажу.
4》 фін. Цінний папір.
5》 Найменування кошторисів капітального будівництва по об'єктам, включеним до титульних списків.
Значення в інших словниках
- титул — Ти́тул: — назва [37] Словник з творів Івана Франка
- титул — ти́тул іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- титул — Звання, РАНҐ, чин, (духовний) сан, (науковий) ступінь; (книги) назва, заголовок, перша сторінка. Словник синонімів Караванського
- титул — Звання духовної особи відповідно до її чину, сану Словник церковно-обрядової термінології
- титул — ти́тул (лат. titulus, букв. – напис) 1. Спадкове або надане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов’язані особливі права і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії. 2. В бурж. Словник іншомовних слів Мельничука
- титул — ТИ́ТУЛ, у, ч. 1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). – Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (А. Словник української мови у 20 томах
- титул — Титул носить, а хліб просить. Про гордого, але бідного пана. Що мені по титулі, як нема нічо в шкатулі. Яка мені користь, що я з багатого роду, а бідую. Приповідки або українсько-народня філософія
- титул — ЗВАННЯ́ (офіційно присвоєна назва, що означає фах, ступінь кваліфікації або службовий стан), ТИ́ТУЛ рідше; ЧИН (перев. у військовій та церковній ієрархії; у царській Росії — щодо державних службовців). Словник синонімів української мови
- титул — Ти́ту́л, -лу; -ту́ли, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- титул — ТИ́ТУЛ, у, ч. 1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). — Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (Крим., Вибр. Словник української мови в 11 томах
- титул — рос. титул 1. Юридична, документальна основа права на певні дії. на особливе положення, на майно, на володіння товаром (що переходить від продавця до покупця). 2. Особливий розділ у законі або кодексі законів. Eкономічна енциклопедія
- титул — Титул, -лу м. Титулъ. Що мені по титулі, коли нема нічого в шкатулі. Шейк. Він Байдою зневажливо назвався, титулу Вишневецьких одцурався. К. Бай. 18. Словник української мови Грінченка