1. Словник жарґонної лексики української мови

вурка

(-и) ч.

1. крим.; зневажл. Професійний злочинець; крадій. Восени помер старий вурка, колишній зек, рецидивіст Нікандрич<...> (О. Ульяненко, Сталінка). БСРЖ, 614; ЯБМ, 2, 452. // Загальна назва злодіїв. — Це твій мужик? -питає урка (Б. Жолдак, Спокуси); * Образно. І горить на душі в мене вурка, / Хоч давно уже б мав відгоріть (П. Вольвач, Бруки і стерні). СЖЗ, 104; ЯБМ, 2, 452.

2. жрм. Агресивний підліток; хуліган. Всі дворові, включаючи і вурок, особливо погожими днями полюбляли слухати патяканину Жигана (О. Ульяненко, Жиган); Не ходи до урок гулять, сиди дома (Чабаненко 1992, 4, 171). БСРЖ, 614; Чабаненко 1992, 4, 171.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вурка — ВУ́РКА (У́РКА), и, ч. і ж., розм. Бандит; кримінальний злочинець у місцях ув'язнення на відміну від побутових, господарських і політичних. – Ще приріжуть уночі. Як не татари, то вурки. Словник української мови у 20 томах