вуркаган
(-а) ч.
1. крим. Літній, досвідчений злодій, який має авторитет у злочинному світі. БСРЖ, 614; СЖЗ, 104. // Зухвалий злодій, професіонал. Як в парламенті: чи ти там вуркаган, чи нобеліанець — різниці немає ніякої, як почнуть голосувати (Б. Жолдак, Бог буває); [Філін:] Це храм святий, він вийшов із болота! <...> До нас, мерзенних, він прийшов, як совість / Приходить уночі до уркагана (Л. Подерв'янський, Герой нашого часу). БСРЖ, 614; ЯБМ, 2, 453.
3. жрм. Бешкетник, хуліган. Твій вуркаган одірвав моїй Наталі рукав від новісінького пальта (В. Яворівський, Вовча ферма); [Єгорка Іванцов (виймає геологічєскій молоток):] Тока попробуйтє подойті, уркагани, всєх повбиваю! (Л. Подерв'янський, Герой нашого часу). БСРЖ, 614.
Джерело:
Короткий словник жарґонної лексики української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вуркаган — вуркага́н іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- вуркаган — -а, ч., розм. Безпритульна, неохайно вдягнена людина, яка живе з дрібного грабіжництва. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вуркаган — ВУРКАГА́Н (УРКАГА́Н), а, ч., розм. Безпритульна, неохайно вдягнена людина, яка живе з дрібного грабіжництва. Ще хлопчиськом у поїзді мене побили якісь вуркагани (П. Автомонов); Зовні хлопчик нічим не нагадував вуркагана (О. Гончар); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- вуркаган — ВУРКАГА́Н, а, ч., розм. Безпритульна, неохайно вдягнена людина, яка живе з дрібного грабіжництва. Зараз перед ним стояли не вуркагани, грабіжники, а самураї, фашисти (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 97); Зовні хлопчик нічим не нагадував вуркагана (Гончар, Таврія.., 1957, 50). Словник української мови в 11 томах