1. Словник жарґонної лексики української мови

спалити

(-лю, -лиш) док., кого.

1. крим. Підвести, видати, зрадити співучасників. БСРЖ, 558; СЖЗ, 95; ЯБМ, 2, 370.

2. жрм. Видати кого-небудь. Крадькома озираєшся, чи нема часом горил-контролерів, від перекошених, колгоспних морд яких тебе починає тіпати, навіть коли маєш закомпостований квиток. Заспокоюєшся, бо в такій штовханині вони одразу б себе "спалили" брутальністю, погрозами й лайками (А. Дністровий, Невідомий за вікном).

3. Розкрити чийсь задум <...> перебуваючи поблизу виходу, [кишеньковому злодію] легше накивати п'ятами, коли його "спалили" (ПіК, 2002, № 2). ЯБМ, 2, 370.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спалити — спали́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. спалити — (підпалити з метою помсти) пустити [червоного] півня; (знищити вогнем) обернути в попіл (перетворити на попіл) що; пустити [з] димом [за вітром] (з вогнем). Словник фразеологічних синонімів
  3. спалити — [спалитие] -л'у, -лиеш; нак. -ли, -л'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. спалити — див. спалювати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. спалити — СПАЛИ́ТИ див. спа́лювати. Словник української мови у 20 томах
  6. спалити — спали́ти 1. спалити ◊ спали́ти сві́чку → свічка ◊ спали́ти ходаки́ → ходаки 2. шк. поставити незадовільну оцінку (м, ср, ст): А тоді його панна сріблисто засміялась і стала розповідати скоромовкою якусь історію в зв'язку з матурою. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. спалити — бода́й (хай би, неха́й би) грець спали́в у діжі́ кого, що, лайл., перев. жарт. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, зневаги до когось, чогось, бажання позбутися когось, чогось. Бодай тебе грець спалив у діжі! (Укр.. присл.. Фразеологічний словник української мови
  8. спалити — МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ... Словник синонімів української мови
  9. спалити — Спали́ти, спалю́, спа́лиш, -лять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. спалити — СПАЛИ́ТИ див. спа́лювати. Словник української мови в 11 томах
  11. спалити — Спалити, -лю, -лиш гл. 1) Сжечь. Спалив та й попел по степу розвіяв. ЗОЮР. І. 120 Та ні вітер його не звіє, ні сонце його не спале. Мет. 208. 2) Опалить (солнцемъ кожу). 3) Безл. Мене спалило. Я вспылилъ, меня взорвало. Павлогр. у. Словник української мови Грінченка