хист

Значення в інших словниках

1. хист — хист іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
2. хист — Уміння, здібності, с. дар, кебета, обдаровання, талант, о. іскра Божа, (до чого) потяг, нахил, хисть. Словник синонімів Караванського
3. хист — див. талант Словник синонімів Вусика
4. хист — [хист] -сту, м. (y) -с'т'і Орфоепічний словник української мови
5. хист — ХИСТ¹, у, ч. Уміння що-небудь робити, поводити себе певним чином; здібності. А в городі бузина, на їй листу нема – Не цілуй, не милуй, коли хисту нема (П. Словник української мови у 20 томах
6. хист — -у, ч. 1》 Уміння що-небудь робити, поводити себе певним чином; здібності. || Надзвичайний природний дар, високий ступінь обдарованості; талант. || до чого. Природний нахил, потяг до чого-небудь. Тобі не хист з інфін. — ти нездатен, не з твоїми здібностями. 2》 діал. Огорожа, захисток. Великий тлумачний словник сучасної мови
7. хист — ма́ти (вели́кий) хист до чого. Уміти вправно, гарно, майстерно зробити що-небудь. І здатна вона була до всякого діла, до всякої роботи, мала великий хист до всього (Панас Мирний); (Настя:) На кого не гляну, то всі дурні, хисту не мають ні до чого. Фразеологічний словник української мови
8. хист — ЗДІ́БНІСТЬ перев. мн. (природні задатки, нахили до якоїсь діяльності, творчості), ХИСТ, ЗДА́ТНІСТЬ розм., КЕБЕ́ТА розм., СПОСІ́БНІСТЬ (СПОСО́БНІСТЬ) розм., КЕ́БА діал., ХИСТЬ діал.; ПОТЕНЦІА́Л книжн., ПОТЕ́НЦІЯ книжн. Словник синонімів української мови
9. хист — Хист, хи́сту, -тові до чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. хист — ХИСТ, у, ч. 1. Уміння що-небудь робити, поводити себе певним чином; здібності. А в городі бузина, на їй листу нема — Не цілуй, не милуй, коли хисту нема (Чуб. Словник української мови в 11 томах
11. хист — Хист, -ту м. 1) Способность, дарованіе. Чи ж з його хистом ото зробить. Черк. у. Не з моїм хистом було зробити те, чого бажав. Стор. МПр. 33. тобі́ не хист. Ты не способенъ, не по твоимъ способностямъ. Тобі не хист з Енеєм битись.... Словник української мови Грінченка