хист

ХИСТ¹, у, ч.

Уміння що-небудь робити, поводити себе певним чином; здібності.

А в городі бузина, на їй листу нема – Не цілуй, не милуй, коли хисту нема (П. Чубинський);

З нагоди Шуриного приходу куховар мінометників Гриша жарив і шкварив різні делікатеси, на які тільки вистачало у нього хисту (О. Гончар);

Гордій заклопотано прикладав увесь свій хист господаря, щоб бути корисним бабусі (О. Копиленко);

Із ремісничого недавно, А скільки хисту в їх руках! (Л. Забашта);

// Надзвичайний природний дар, високий ступінь обдарованості; талант, іскра божа.

Треба пам'ятати, що письменників у зародку і письменників з великим хистом в народі більше, ніж .. спершу здається (С. Васильченко);

Відомо, як Леся Українка гартувала свій мужній хист, своє разюче слово в чистому полум'ї творчості Пушкіна і Чернишевського (М. Бажан);

Крім краси, гадала Марина, для кіноактриси потрібен ще хист, талант; може, він у неї і є, та як його виявити? (Л. Дмитерко);

// до чого. Природний нахил, потяг до чого-небудь.

Хороше обличчя, люб'язна розмова, перевита жартами, хист до танців – все се було за нього, все слугувало йому на користь (Панас Мирний);

Що Каргат має якийсь хист до .. науки, – це Валентин Модестович ладен був припустити (Ю. Шовкопляс);

Біля Варвариного станка пристояв [Мануйло], задивившись, як стриже. – Хист у тебе, Варвара, до цього діла... (О. Гончар);

Маляр упевнився, що у Тараса Григоровича є хист до малювання, і погодився його вчити, але вимагав панського на це дозволу (з наук. літ.).

(1) Не твого́ хи́сту – не за твоїми здібностями.

ХИСТ², у, ч., розм.

Огорожа, захисток.

Вітрюга такий, що аж хист вириває з землі навкруг пасіки (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me