мендик

ме́ндик іст. бідна, незаможна людина: Харч був скупий, тому хлопці ходили по міщанських домах випрошувати собі страву, за те співали міщанам побожні пісні або читали Святе Письмо. На таких “павпрів”, або “мендиків”, з братської школи не раз нападали польські студенти. Так, наприклад, 1592 року ректор польської школи Криштоф зі своїми учениками побив їх тяжко на Вірменській вулиці, що аж дійшло до суду (Крип'якевич)||павпер