1. Лексикон львівський: поважно і на жарт

обіцювати

обі́цювати давати слово; обіцяти (ст): При кінці плятформи, десь поза ваґонами, стояли, тримаючись за руки, пари і, очевидно, обіцювали собі різні речі, які так важко, особливо в воєнний час, дотримати (Авторка)||обіцяти

◊ золоті гори обі́цювати → золотий

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обіцювати — обі́цювати дієслово недоконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. обіцювати — -юю, -юєш, недок., перех. і без додатка, зах. Обіцяти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. обіцювати — ОБІ́ЦЮВАТИ, юю, юєш, недок., кого, що кому, з інфін. і без дод., діал. Обіцяти. Здається, не потребую обіцювати, що й надалі я не зійду з тої дороги, якою йшов досі (І. Франко); Поглузували з неї люди, .. що їх обіцювала собі полюбити! (Ірина Вільде). Словник української мови у 20 томах
  4. обіцювати — ОБІЦЯ́ТИ (зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином), ОБІЦЯ́ТИСЯ розм.; НАХВАЛЯ́ТИСЯ розм. (хвастовито); ОБІЩА́ТИ розм., ОБІЩА́ТИСЯ заст., розм., ОБРІКА́ТИ заст., ОБІЦЮВАТИ діал., ПРИРІКА́ТИ діал., ПРИОБІ́ЦЮВАТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  5. обіцювати — ОБІ́ЦЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех. і без додатка, діал. Обіцяти. Здається, не потребую обіцювати, що й надалі я не зійду з тої дороги, якою йшов досі (Фр., І, 1955, 32); Поглузували з неї люди,.. що їх обіцювала собі полюбити! (Вільде, Б’є восьма, 1945, 19). Словник української мови в 11 томах