шваґер

шва́ґер (шва́ґєр) 1. брат дружини або чоловіка (м, ср, ст): Хто хотів співати, виходив на середину. Я зголосив пісню “Послухайте, люди”, її ніхто не знав. Я заспівав: “Послухайте люди, Що вам дядько за́гра. На Замарстино́ві За́бив шваґер шваґра”. Сотня ревнула сміхом. Я стояв задоволений. Але як почув: “Сідай, дурню! Чого пхаєшся?”, а навіть хтось крикнув: “Далой с нім!” – тоді станули мені сльози в очах. Така прекрасна наша львівська пісня! Я сів. Чому висміяли мене? “Це не літературне, – сказав Юсько-мовознавець, – слова й наголоси”. “А ти маєш літературне ім'я, Юську?” – спитав я. “Ох, це так мене звали у Львові. Я тепер Осип”. Ніби чому, думаю собі, ми не маємо збагачувати нашої мови? Чому відкидати слова? І я подумав, що в сотні ніхто не розуміє справжнього мистецтва. За той час вибирали пісню. Якийсь січовик з Карпатської України заспівав її. Це була “Чорна кура”. Дістала більшість голосів. Я був “за”, з принципу. За реґіональні пісні [...] Така сама дурна пісня, як моя. А може, моя краща. У ній за́бив шваґер шваґра. А тут? Але Юсько сказав, що “Чорна кура” – фольклор, народне мистецтво, а моя – батярське мистецтво. Чому – не розумію (Селепко)||шваґро

2. чоловік сестри (м, ср, ст)