1. Словник поетичної мови Василя Стуса

жур

інд.-авт. Похідне дієслово нак. сп. від журити.

Лише не жур мене і не клени,

що я, мов янгол із крилом підбитим,

сколошкав сон твій, люба, і пригнітив. (ЧТ:129).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жур — Жур: — джур (вівсяна страва) [VI,VII] — страва з вівсяного борошна [22] — страва з вівсяної муки [XIII] — юшка з вівсяного борошна [54;2] Словник з творів Івана Франка
  2. жур — жур іменник чоловічого роду жура, журба діал. Орфографічний словник української мови
  3. жур — див. сум Словник синонімів Вусика
  4. жур — -у, ч., діал., рідко. Те саме, що жура. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. жур — СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм. Словник синонімів української мови
  6. жур — ЖУР, у, ч., діал., рідко. Те саме, що жура́. Що ж ти ходиш до другої, А мене хвилює жур? (Мал., Народження.., 1939, 169); *Образно. Літо вже зміняв зимовий жур (Руд., Ленінградці, 1948, 4). Словник української мови в 11 томах
  7. жур — Жур, -ру м. = джур. Мати жар варила. Гол. ІІ. 197. Словник української мови Грінченка