жур

СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм., СМУ́ТА розм., ПРИТУ́ГА розм., НУДА́ розм., ЖУР діал., ЖУРА́ діал., ОСМУ́ТА діал., ТУСК (ТУ́СОК) діал., ТУСКА́ діал.; ПРИ́СМУТОК (легкий смуток); ЖАЛО́БА, СКОРБО́ТА, СКОРБ уроч. (перев. за померлим). Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум.. Бідна молодиця неначе почувала заздалегідь якесь нещастя (І. Нечуй-Левицький); Чому смуток з тобою поруч Часто ходить у світлі дні? Певне, є в тебе біль і горе, Невідомі зовсім мені (В. Симоненко); Не день, не годину в журбі та печалі Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (М. Рильський); Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (І. Манжура); — Якась надто сумна ваша музика, дядьку, — вставила Печериця, заслухавшись. — Гарна, але якусь тугу і меланхолію навіває на душу... (П. Козланюк); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла, ..зажура ввійшла в її душу і серце (Ю. Смолич); — Кому свято, а мені тільки серцю сухота! (С. Васильченко); — Я думаю, що то так тільки на якийсь час така "меланхолія чи мінор" напали (Леся Українка); Наскільки я зрозумів, він недавно пережив якусь притугу, може — сімейну драму (Н. Тихий); Візьму ж бо я лютню — і в тихій нуді Ударю по струнах в нічній самоті (А. Кримський); Спати не буду, бо маю журу (В. Стефаник); Тимоша взяла осмута (А. Малишко); Не раз находив на нього такий туск, що чорні руки кусав до крові, але терпів (Мирослав Ірчан); Щемлячий тусок погнав його в гори (М. Коцюбинський); Дорошенко з присмутком дивиться.., йому аж трохи шкода стає, що Лукія віддаляється від нього (О. Гончар); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і — нема (Григорій Тютюнник); В пізній час важкої ночі, В час злигодньої години, Мати з горя і скорботи Прихилилась до одрини (Я. Щоголів); Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів: — Може, тобі водички? (М. Стельмах). — Пор. безнаді́я.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жур — Жур: — джур (вівсяна страва) [VI,VII] — страва з вівсяного борошна [22] — страва з вівсяної муки [XIII] — юшка з вівсяного борошна [54;2] Словник з творів Івана Франка
  2. жур — жур іменник чоловічого роду жура, журба діал. Орфографічний словник української мови
  3. жур — див. сум Словник синонімів Вусика
  4. жур — -у, ч., діал., рідко. Те саме, що жура. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. жур — інд.-авт. Похідне дієслово нак. сп. від журити. Лише не жур мене і не клени, що я, мов янгол із крилом підбитим, сколошкав сон твій, люба, і пригнітив. (ЧТ:129). Словник поетичної мови Василя Стуса
  6. жур — ЖУР, у, ч., діал., рідко. Те саме, що жура́. Що ж ти ходиш до другої, А мене хвилює жур? (Мал., Народження.., 1939, 169); *Образно. Літо вже зміняв зимовий жур (Руд., Ленінградці, 1948, 4). Словник української мови в 11 томах
  7. жур — Жур, -ру м. = джур. Мати жар варила. Гол. ІІ. 197. Словник української мови Грінченка