самопогиба
И, ж., інд.-авт. Похідне від само... і погиба.
Господи, Господи, о осторонь
душі гулкі, що, заслухані в тугу,
немочі власної люблять наругу,
самопогиби високий огонь. (П-2:74-75).
Джерело:
Словник поетичної мови Василя Стуса
на Slovnyk.me