самоутрата

самоутра́та

И, ж., інд.-авт. Похідне від само... і утрата. Утрата самого себе.

Край

твоєї віри, мов поріг шалений

над безгомінням вічного добра

самоутрати. (ЧТ:72);

хто скін свій пережив

ще замолоду, змалку, від народжень,

наважившись до всіх самоутрат

у цьому самовтраченому світі. (ЧТ:139).