1. Словник поетичної мови Василя Стуса

смерк

У, ч. Те саме, що смеркання.

А смерк —

біля воріт, з-за рогу ледь прогляне... (ЗД:46);

Кульгавий день відходить, бо печерний

ікластий лютий смерк не западе,

допоки аж останній самоїд

не з'їсть самого себе... (ВЦ:177).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смерк — смерк іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. смерк — див. вечір; темрява Словник синонімів Вусика
  3. смерк — -у, ч. Те саме, що смеркання 1), 2). До смерку — до настання темноти. На смерку — коли смеркає. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. смерк — СМЕРК, у́, ч. Те саме, що смерка́ння 1, 2. Перед смерком я вийшов на берег (О. Донченко); Сонце сіло за Черепанову гору, запав смерк (Ю. Смолич); * Образно. Словник української мови у 20 томах
  5. смерк — від світа́нку (світа́ння) до смерка́ння (до смерку́). З ранку до вечора; цілий день. Від світанку до смеркання стригла вона ярок і баранів, які лежали перед нею зі зв’язаними ногами (З. Фразеологічний словник української мови
  6. смерк — СУ́ТІНКИ (напівтемрява після заходу або до сходу сонця), СУ́ТІНОК рідше, СУ́ТІНЬ, ПО́МЕРКИ мн., ПО́МЕРК рідше, МО́РОК, СТУ́МА заст. поет., ЗМРОК (ЗМРІК) діал.; СМЕРКА́ННЯ, СМЕРК, ПРИ́СМЕРКИ, ПРИ́СМЕРК, ПРИМЕРКА́ННЯ, СУ́МОРОК діал., СУ́МЕРК діал. Словник синонімів української мови
  7. смерк — СМЕРК, у́, ч. Те саме, що смерка́ння 1, 2. Перед смерком я вийшов на берег (Донч., VI, 1957, 289); Сонце сіло за Черепанову гору, запав смерк (Смолич, Мир.., 1958, 59); *Образно. Блиск і свист протнули смерк, Жар сузір померк (Бажан, Італ. Словник української мови в 11 томах
  8. смерк — Смерк, -ку ж. Сумерки. Употр. только съ предл. до: До самого смерку їхав. Покопала до смерку. Чуб. V. 415. Словник української мови Грінченка