1. Словник стилістичних термінів

час

У граматичній стилістиці дієслівна категорія, що темпоральною семантикою і граматичними формами виражає часові відношення моменту мовлення з реальним часом, з подіями, з діячами, використовується як стилістичний засіб вираження відносного часу: теперішній історичний, описовий, художній, теперішній — майбутній тощо.

Джерело: Словник стилістичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. час — Як правильно сказати: скільки зараз годин чи котра година? В українській літературній мові, якщо треба визначити час, запитують: котра година? (а не скільки зараз годин?), о котрій годині? (а не в скільки годин). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. час — Час, на час. Вчасно. Але пані Оксана ще не договорила, а продовжала: “Я мучу ся, аби обід був на час, а єму, недбайлиці, про те й не ду-ду" (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. час — (вечірній) пора, (лихий) година, (слушний) момент, (у перегонах) СПРТ. тривалість, ФР. період <н. деякий час>, вільна година, <н. за браком часу>, (недалекий) ІД. <�найближче> майбутнє, мн. ЧАСИ, (середньовіччя) епоха, доба, ІД. (давні) давнина, (найдавніші) сива давнина Словник синонімів Караванського
  4. час — Година, годинка, годинонька, годиночка, доба (узагальнене: важка доба), дозвілля (вільний час), лихоліття, пора, роки і роки, тривалість, часи (пора), часина, часинка, часиночка, часоплин, часолет, часочок Фразеологічні синоніми: важкий час... Словник синонімів Вусика
  5. час — Непорозуміння з часом Визначати час треба точно, тут не може бути двозначності, бо інакше не тільки спізнятимуться, а то й зовсім не зустрінуться на побаченні закохані, ба й поїзди не зможуть рухатись однією залізничною колією нормально й безпечно. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  6. час — ЧАС, у, ч. 1. філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка виявляється в тривалості буття. Однією з основних рис спеціальної теорії відносності є те, що вона розглядає простір і час у тісному, нерозривному зв'язку (з публіц. літ. Словник української мови у 20 томах
  7. час — час іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири ча́си Орфографічний словник української мови
  8. час — час : ◊ да́рмо час га́яти пустувати, проводити час за пустою розмовою (Франко) ◊ за часів найясні́шого па́на → пан ◊ зиска́ти на ча́сі виграти час; відтермінувати подію (ст): – Ура! – крикнули всі. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. час — Без часу вродився, без часу і згине. Про безталанного, що хоч тяжко працював, а з нужди й згинув. Все добре у свій час. Всяке діло треба робити у свій час. Вже ті часи минули, коли хлопи шиї гнули. Докір селян панам. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. час — -у, ч. 1》 філос. Одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка виявляється в тривалості буття. 2》 Тривалість існування явищ і предметів, яка вимірюється століттями, роками, місяцями, годинами, хвилинами і т. ін. || мист. Великий тлумачний словник сучасної мови
  11. час — I у філософії поняття, яке означає одну з основних (поряд з простором) форм буття матерії, атрибут матерії; в історії науки і філософії виникла дискусія про абсолютний (об'єктивний) чи відносний (суб'єктивний) характер... Універсальний словник-енциклопедія
  12. час — відтяга́ти / відтягти́ (відтягну́ти) час. Зволікати здійснення чого-небудь. Вони (махновці) добре знали умови переходу через Сиваш і тільки відтягали час, боячись якоїсь пастки (Ю. Яновський). в час. Тоді, коли треба; вчасно. Фразеологічний словник української мови
  13. час — див. простір і час Філософський енциклопедичний словник
  14. час — ЕПО́ХА (тривалий проміжок часу, що його виділяють за якимсь характерним явищем, подією тощо), ДОБА́, ПОРА́, ЧАСИ́ (ЧАС), ВІК, Е́РА книжн. Щоб не знати ні злиднів, ні бруду, щоб загинув минулого слід, нам потрібні залізні люди в цю епоху великих робіт (В. Словник синонімів української мови
  15. час — Час, ча́су́, -сові, на часі́; часи́, -сі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  16. час — ЧАС, у, ч. 1. філос. Одна з основних об’єктивних форм існування матерії, яка виявляється в тривалості буття. Однією з основних рис спеціальної теорії відносності є те, що вона розглядає простір і час у тісному, нерозривному зв’язку (Ком. Укр. Словник української мови в 11 томах
  17. час — Час, -су м. 1) Время, пора. Чуб. І. 4. З того часу ставок чистий заріс осокою. Шевч. В часі погоди бійся великої води. Ном. Час приходить умірати, — нікому поради дати. н. п. Час-година упливає, страшний суд ся приближав. Чуб. І. 220. Словник української мови Грінченка