1. Словник української мови в 11 томах

берег

БЕ́РЕГ, а, ч.

1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін.

І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру гнеться (Шевч., II, 1963, 130);

Просто по Росі вгору видно високі скелисті покручені береги (Н.-Лев., II, 1956, 199);

Він з жахом позадкував від високого берега. Дунай темнів унизу, як прірва (Гончар, III, 1959, 287).

◊ Вихо́дити (ви́йти) з берегі́в див. вихо́дити 1;

Вхо́дити (увійти́) в [свої́] береги́ див. вхо́дити 1;

Держа́тися бе́рега див. держа́тися;

Держа́тися свого́ бе́рега див. держа́тися;

Нема́ берегі́в чому — про велику міру, безмежність чого-небудь.

Грім одгримів, соловей заспівав, заіржали Коні в далекій імлі. Щастю нема берегів (Рильський, І, 1960, 182);

Пусти́тися бе́рега — ні про що не дбати, занедбати себе; розпуститися.

Зовсім пустився [Чіпка] берега… Допився до того, що ні знадвору, ні в хаті нічого… (Мирний, І, 1949, 283);

Мав цей маляр якийсь хист у роботі, але, видно, вже зовсім пустився берега (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 202).

2. чого і без додатка. Суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.

В 1895 році мене перенесено на південний берег Криму, де я прослужив до 1897 р. (Коцюб., III, 1956, 281);

Другий берег був покритий густим молодим ліском (Март., Тв., 1954, 186);

Пробиває молодь до океану новий шлях. А на березі.. будується місто Аероград! (Довж., І, 1958, 105);

*Образно. Опліч прийдуть вони [росіяни і українці] — разом з іншими народами-братами — до сонячних берегів комунізму (Рильський, III, 1956, 7).

3. Край, узбіччя, обочина (шляху, провалля, ущелини і т. ін.).

Тихо тут, свіжо тут, вільно тут! Тільки пташки щебечуть, зашелестить, похилиться пшениця від вітру (а вона так і має своїм струнким стеблом по березі стежки) (Коцюб., І, 1955, 458);

Ліда спинилася на березі площадки (Тудор, Народження, 1941, 136);

Пофарбовані в біле береги тротуару здавалися примарною стрічкою, яка розгорталась під ногами (Донч., III, 1956, 418).

4. тільки мн. Краї тканини, посуду.

Принесу хвартух дорогий — золотії береги (Сл. Гр.);

Ястшембський купив Василині дорогу червону хустку з зеленими берегами (Н.-Лев., II, 1956, 82);

Дівчата.. вишивали [гасло] на полотні. Одарка мережила крайки, Маланка гаптувала береги (Горд., І, 1959, 246);

Вінця, а також місця, де кінчається берег і починається дно [миски], вкриті широкими смугами червені та вохри з вузенькими контурами описки (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 68);

// Краї книжки, зшитка, аркуша і т. ін.; поля.

Книжка з золотими берегами (Сл. Гр.);

Одну [кореспонденцію] по одній прочитував Начко уважно, робив на берегах знаки, криски або уваги червоним олівцем (Фр., VI, 1951, 258);

Плями на берегах [сторінок] таїли в собі приємні й неприємні згадки (Рибак, Дніпро, 1953, 7).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. берег — бе́рег іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири бе́реги Орфографічний словник української мови
  2. берег — Бе́рег. 1. Край, марґінес. При скаліченях береги рани треба можливо злучити і тисненєм зменьшити уплив крови, також при помочи оцту, алуну, таніни (Товариш, 1908, 283); З локомотивом появилась горстка людей. Українська літературна мова на Буковині
  3. берег — (для моряка) суходіл, земля; (берегова смуга) узбережжя, береговина, надбережжя, прибережжя; (місце купання) пляжа, пляж; (шляху) край, узбіччя; (зошита) марґінес, сов. поле. Словник синонімів Караванського
  4. берег — [береиг] -га, м. (на) -еиз'і, мн. беиреиги, беиреиг'іў два береигие Орфоепічний словник української мови
  5. берег — -а, ч. 1》 Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. Пуститися берега — ні про що не дбати, занедбати себе; розпуститися. 2》 чого і без додатка. Суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. берег — БЕ́РЕГ, а, ч. 1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п'яний очерет Без вітру гнеться (Т. Шевченко); Просто по Росі вгору видно високі скелисті покручені береги (І. Словник української мови у 20 томах
  7. берег — Від одного берега відстав, а до другого не пристав. Ніяк не може знайти свого місця у житті, ніде не приживається. Чий берег, того й риба. Про право власності. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. берег — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  9. берег — I бережечок, надбережжя, надмор'я (біля моря), побережжя, прибережжя; примор'я (берег моря); узмор'я (біля моря) II див. облямівка Словник синонімів Вусика
  10. берег — Територія стику суходолу з водними масами; складається з берегової та прибережної смуг, надберегового валу і пляжу. Універсальний словник-енциклопедія
  11. берег — вихо́дити / ви́йти з берегі́в. Перевершувати міру звичайного, усталеного. Гнів людський виходить з берегів (Л. Первомайський); І знову задзвеніли бокали, бризнуло святковим салютом шампанське. Лунала музика. Весілля виходило з берегів (В. Вільний). Фразеологічний словник української мови
  12. берег — БЕ́РЕГ (край землі, а також місцевість, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.); БЕРЕЖИ́НА розм. (смуга землі уздовж певного водоймища); УЗБЕРЕ́ЖЖЯ, ПОБЕРЕ́ЖЖЯ, НАДБЕРЕ́ЖЖЯ (смуга землі і місцевіть уздовж берега моря, озера, великої ріки). Словник синонімів української мови
  13. берег — Бе́рег, -рега, -регові, на бе́резі; -реги́, -гі́в, -га́м, по -га́х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. берег — Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Мет. 94. Богу молись, а до берега гребись. посл. На березі Ганна роздяглася. Шевч. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. Св. Л. 94. 2) Край, бортъ. Словник української мови Грінченка