берег

(для моряка) суходіл, земля; (берегова смуга) узбережжя, береговина, надбережжя, прибережжя; (місце купання) пляжа, пляж; (шляху) край, узбіччя; (зошита) марґінес, сов. поле.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. берег — бе́рег іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири бе́реги Орфографічний словник української мови
  2. берег — Бе́рег. 1. Край, марґінес. При скаліченях береги рани треба можливо злучити і тисненєм зменьшити уплив крови, також при помочи оцту, алуну, таніни (Товариш, 1908, 283); З локомотивом появилась горстка людей. Українська літературна мова на Буковині
  3. берег — [береиг] -га, м. (на) -еиз'і, мн. беиреиги, беиреиг'іў два береигие Орфоепічний словник української мови
  4. берег — -а, ч. 1》 Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. Пуститися берега — ні про що не дбати, занедбати себе; розпуститися. 2》 чого і без додатка. Суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. берег — БЕ́РЕГ, а, ч. 1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п'яний очерет Без вітру гнеться (Т. Шевченко); Просто по Росі вгору видно високі скелисті покручені береги (І. Словник української мови у 20 томах
  6. берег — Від одного берега відстав, а до другого не пристав. Ніяк не може знайти свого місця у житті, ніде не приживається. Чий берег, того й риба. Про право власності. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. берег — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  8. берег — I бережечок, надбережжя, надмор'я (біля моря), побережжя, прибережжя; примор'я (берег моря); узмор'я (біля моря) II див. облямівка Словник синонімів Вусика
  9. берег — Територія стику суходолу з водними масами; складається з берегової та прибережної смуг, надберегового валу і пляжу. Універсальний словник-енциклопедія
  10. берег — вихо́дити / ви́йти з берегі́в. Перевершувати міру звичайного, усталеного. Гнів людський виходить з берегів (Л. Первомайський); І знову задзвеніли бокали, бризнуло святковим салютом шампанське. Лунала музика. Весілля виходило з берегів (В. Вільний). Фразеологічний словник української мови
  11. берег — БЕ́РЕГ (край землі, а також місцевість, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.); БЕРЕЖИ́НА розм. (смуга землі уздовж певного водоймища); УЗБЕРЕ́ЖЖЯ, ПОБЕРЕ́ЖЖЯ, НАДБЕРЕ́ЖЖЯ (смуга землі і місцевіть уздовж берега моря, озера, великої ріки). Словник синонімів української мови
  12. берег — Бе́рег, -рега, -регові, на бе́резі; -реги́, -гі́в, -га́м, по -га́х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. берег — БЕ́РЕГ, а, ч. 1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру гнеться (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  14. берег — Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Мет. 94. Богу молись, а до берега гребись. посл. На березі Ганна роздяглася. Шевч. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. Св. Л. 94. 2) Край, бортъ. Словник української мови Грінченка