берег

вихо́дити / ви́йти з берегі́в. Перевершувати міру звичайного, усталеного. Гнів людський виходить з берегів (Л. Первомайський); І знову задзвеніли бокали, бризнуло святковим салютом шампанське. Лунала музика. Весілля виходило з берегів (В. Вільний).

вхо́дити / ввійти́ в (свою́) ко́лію. Повертатися до свого нормального стану, ходу, перебігу і т. ін. Проходили повз (містечко).. білі, червоні, махновці, петлюрівці... Виліплювали накази, оповіщали мобілізації, конфіскації, реквізиції... А потім знову все входило в колію (В. Еллан-Блакитний); — Тихе й просте життя сільського священика ввійшло в свою колію (М. Старицький); Все, здавалося, увійшло в звичайну колію, так ніби нічого й не сталося (В. Козаченко). ввійти́ в береги́. Скільки ще куль із-за рогу просвистить, поки все ввійде в береги і життя потече, як широка течія Дніпрова (О. Гончар).

держа́тися (трима́тися) (свого́) бе́рега. Дотримуватися своїх принципів, не збочувати; діяти розважливо, помірковано. — Мені здається, що Соломія з таких, що крутиться, вертиться й берега не держиться (І. Нечуй-Левицький); Усяк до чого-небудь вдався, Той робить те, другий — друге; Всяк свого берега й держався (Л. Глібов).

моло́чні рі́ки і киселе́ві (ма́сляні) береги́. Заможне, повне достатку, безтурботне життя. — Хай тобі сняться молочні ріки і масляні береги (С. Добровольський).

пристава́ти / приста́ти до (яко́гось) бе́рега. Знаходити, визначати свій життєвий шлях, своє місце в житті, покликання і т. ін. Дорогою він запитав у Савки: — Що ж ти, брат, на одному місці не тримаєшся? Електрозварником тобі не подобається, муляром — теж. Приставай до якогось берега (Д. Ткач); — Час тобі, дитино, вже приставати до якогось берега,— говорила (мати) доньці спокійно та розважливо,— бо закрутить тебе хвиля, закаламутить голову і пропадеш (М. Ю. Тарновський); Пора й тобі пристати десь до берега. Не молодий. Це ж котрий (рік) тобі пішов? (Василь Шевчук). до яко́го бе́рега приста́ти? (Коваль:) То до якого ж берега пристанемо? (Цар:) Зараз нічого не скажу вам… На роздоріжжі я… Все думаю… (М. Зарудний).

пуска́тися / пусти́тися бе́рега. 1. Занедбуючи себе, порушувати загальноприйнятні норми моралі, суспільної поведінки. Володю не цікавлять події в інтернаті й труднощі Ліди. Йому видно одне: вона мало буває вдома. Він розбещується, пускається берега (З газети); Чіпка — наче таке собі діло вигадав — кожнісінький день гуля та гуля… Зовсім пустився берега… (Панас Мирний); Пустивсь, як кажуть, Богорський берега, запив, зненавидів усе і вся, що прагне знань і тягнеться до науки (Василь Шевчук). 2. Втрачати спокій, холоднокровність, рівновагу від хвилювання, страху, сорому і т. ін. Шалений струс серця, удар крові в обличчя, знову шум у скронях і... Вже вона (Надійка) була внизу, стояла, не здаючи собі справи, остаточно пустившись берега, перед Сидором Сидоровичем (В. Козаченко); Люди пустились берега й у нестямі раптом осміліли, в одчайдушних запитаннях намагалися розгорнути всю свою безмежну трагедію (І. Багряний). 3. Робити що-небудь по-своєму, відповідно до власного бажання, розуміння, уподобання. Ми спробували його спочатку натяками вговорити. Але він уже пустився берега і нікого не слухав (В. Козаченко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. берег — бе́рег іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири бе́реги Орфографічний словник української мови
  2. берег — Бе́рег. 1. Край, марґінес. При скаліченях береги рани треба можливо злучити і тисненєм зменьшити уплив крови, також при помочи оцту, алуну, таніни (Товариш, 1908, 283); З локомотивом появилась горстка людей. Українська літературна мова на Буковині
  3. берег — (для моряка) суходіл, земля; (берегова смуга) узбережжя, береговина, надбережжя, прибережжя; (місце купання) пляжа, пляж; (шляху) край, узбіччя; (зошита) марґінес, сов. поле. Словник синонімів Караванського
  4. берег — [береиг] -га, м. (на) -еиз'і, мн. беиреиги, беиреиг'іў два береигие Орфоепічний словник української мови
  5. берег — -а, ч. 1》 Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. Пуститися берега — ні про що не дбати, занедбати себе; розпуститися. 2》 чого і без додатка. Суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. берег — БЕ́РЕГ, а, ч. 1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п'яний очерет Без вітру гнеться (Т. Шевченко); Просто по Росі вгору видно високі скелисті покручені береги (І. Словник української мови у 20 томах
  7. берег — Від одного берега відстав, а до другого не пристав. Ніяк не може знайти свого місця у житті, ніде не приживається. Чий берег, того й риба. Про право власності. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. берег — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  9. берег — I бережечок, надбережжя, надмор'я (біля моря), побережжя, прибережжя; примор'я (берег моря); узмор'я (біля моря) II див. облямівка Словник синонімів Вусика
  10. берег — Територія стику суходолу з водними масами; складається з берегової та прибережної смуг, надберегового валу і пляжу. Універсальний словник-енциклопедія
  11. берег — БЕ́РЕГ (край землі, а також місцевість, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.); БЕРЕЖИ́НА розм. (смуга землі уздовж певного водоймища); УЗБЕРЕ́ЖЖЯ, ПОБЕРЕ́ЖЖЯ, НАДБЕРЕ́ЖЖЯ (смуга землі і місцевіть уздовж берега моря, озера, великої ріки). Словник синонімів української мови
  12. берег — Бе́рег, -рега, -регові, на бе́резі; -реги́, -гі́в, -га́м, по -га́х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. берег — БЕ́РЕГ, а, ч. 1. Край землі, що межує з поверхнею річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру гнеться (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  14. берег — Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Мет. 94. Богу молись, а до берега гребись. посл. На березі Ганна роздяглася. Шевч. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. Св. Л. 94. 2) Край, бортъ. Словник української мови Грінченка