бильця

БИ́ЛЬЦЯ, лець, мн. (одн. би́льце, я, с.). Невисока огорожа по краях сходів, балкона, містка, трибуни і т. ін.; поручні.

Шофер і Журба обережно простують до мосту. Погляди їхні зосереджено на нічній пітьмі, на бильцях містка (Епік, Тв., 1958, 567);

Галерея не вгаває: ходять, розмовляють, перехиляються через бильця.. й нетерпляче підіймають хвилі оплесків (Ю. Янов., II, 1958, 19);

Бригадир стояв, учепившись руками в бильця трибуни (Собко, Біле полум’я, 1952, 22);

// Бічні опори крісла, канапи; спинка стільця, ліжка.

Упала [княгиня] на дзиглик і.. схилилась на бильце, неначе зомліла (Стор., І, 1957, 375);

З бильця на ліжку взяв Сахновський хустку велику жовтогарячу (Головко, II, 1957, 176);

На бильці крісла лежав вичищений, вигладжений його святковий костюм (Вільде, Сестри.., 1958, 127);

// Бокові обводи колиски.

Шовковії вервечки, золотії бильця, мальована колисочка (Сл. Гр.);

Навіть мала Надійна стала іншою — вона вже підіймала голову і вміла триматись рученятами за бильця колиски (Донч., V, 1957, 152);

// Планка, валок рамп у бороні та в інших знаряддях господарського вжитку.

Треба було розібрати двоє бильців у бороні (Чуб., II, 1878, 561);

Те, що лишилося від дозорця, поточилося двором і впало через розбитий шматок бильця з рала (Ле, Україна, 1940, 276).