блукаючий
БЛУКА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до блука́ти.
Видко було море рудого комишу та білу, блукаючу коло хати козу (Коцюб., І, 1955, 372);
// У знач. прикм.
Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки (Донч., III, 1956, 358).
∆ Блука́ючий нерв, анат. — один з черепномозкових нервів, що має велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон.
Блокада блукаючого нерва;
Блука́юча ни́рка, мед. — захворювання, що полягає у надмірній рухомості нирки.
◊ Блука́ючі вогні́ — блідо-синє світіння, утворюване згорянням болотного газу — метану, що виділяється внаслідок гниття.
Розповів про блукаючі вогні на болоті, про фіолетові плями на воді (Донч., II, 1956, 69).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- блукаючий — блука́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- блукаючий — -а, -е. 1》 Який постійно змінює напрям свого руху або місце розташування. 2》 Який переходить з одного на інше, роззосереджений (про погляд). 3》 Який з'являється та зникає. Великий тлумачний словник сучасної мови
- блукаючий — БЛУКА́ЮЧИЙ, а, е. Який блукає. Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки (О. Донченко). Словник української мови у 20 томах