бунчуковий
БУНЧУКО́ВИЙ, а, с, іст. Прикм. до бунчу́к;
// у знач. ім. бунчуко́вий, вого, ч. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше — відставним полковникам і полковій старшині.
Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові (Котл., І, 1952. 151).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бунчуковий — бунчуко́вий 1 прикметник прикм. від бунчу́к бунчуко́вий 2 іменник чоловічого роду, істота почесне звання Орфографічний словник української мови
- бунчуковий — -а, -е, іст. Прикм. до бунчук. || у знач. ім. бунчуковий, -вого, ч. Почесне звання, що його українські гетьмани попервах надавали синам генеральної старшини і полковників, а згодом – відставним полковникам і полковій старшині. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бунчуковий — БУНЧУКО́ВИЙ, а, е, іст. 1. Прикм. до бунчу́к. Бунчуковий держак був дерев’яним, а куля – металевою або золотою (з наук.-попул. літ.); На Січі бунчукове оздоблення виготовляли з білого кінського волосся та червоних мотузок (із журн.). 2. у знач. ім. Словник української мови у 20 томах
- бунчуковий — Бунчуковий, -а, -е 1) Относящійся къ бунчуку. 2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII... Словник української мови Грінченка