1. Великий тлумачний словник сучасної мови

бунчуковий

бунчу́ковий

-а, -е, іст.

Прикм. до бунчук.

|| у знач. ім. бунчуковий, -вого, ч. Почесне звання, що його українські гетьмани попервах надавали синам генеральної старшини і полковників, а згодом – відставним полковникам і полковій старшині.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунчуковий — бунчуко́вий 1 прикметник прикм. від бунчу́к бунчуко́вий 2 іменник чоловічого роду, істота почесне звання Орфографічний словник української мови
  2. бунчуковий — БУНЧУКО́ВИЙ, а, е, іст. 1. Прикм. до бунчу́к. Бунчуковий держак був дерев’яним, а куля – металевою або золотою (з наук.-попул. літ.); На Січі бунчукове оздоблення виготовляли з білого кінського волосся та червоних мотузок (із журн.). 2. у знач. ім. Словник української мови у 20 томах
  3. бунчуковий — БУНЧУКО́ВИЙ, а, с, іст. Прикм. до бунчу́к; // у знач. ім. бунчуко́вий, вого, ч. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше — відставним полковникам і полковій старшині. Словник української мови в 11 томах
  4. бунчуковий — Бунчуковий, -а, -е 1) Относящійся къ бунчуку. 2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII... Словник української мови Грінченка