1. Словник української мови Грінченка

бунчуковий

Бунчуковий, -а, -е

1) Относящійся къ бунчуку.

2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII в., это званіе стали получать, при выходѣ въ отставку, полковники и чины полковой старшини. б. товариші сопровождали гетмана въ походѣ, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, безъ существительнаго: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові. Котл. Ен. ІІІ. 67.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунчуковий — бунчуко́вий 1 прикметник прикм. від бунчу́к бунчуко́вий 2 іменник чоловічого роду, істота почесне звання Орфографічний словник української мови
  2. бунчуковий — -а, -е, іст. Прикм. до бунчук. || у знач. ім. бунчуковий, -вого, ч. Почесне звання, що його українські гетьмани попервах надавали синам генеральної старшини і полковників, а згодом – відставним полковникам і полковій старшині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бунчуковий — БУНЧУКО́ВИЙ, а, е, іст. 1. Прикм. до бунчу́к. Бунчуковий держак був дерев’яним, а куля – металевою або золотою (з наук.-попул. літ.); На Січі бунчукове оздоблення виготовляли з білого кінського волосся та червоних мотузок (із журн.). 2. у знач. ім. Словник української мови у 20 томах
  4. бунчуковий — БУНЧУКО́ВИЙ, а, с, іст. Прикм. до бунчу́к; // у знач. ім. бунчуко́вий, вого, ч. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше — відставним полковникам і полковій старшині. Словник української мови в 11 томах