більшовик

БІЛЬШОВИ́К, а́, ч. Послідовник більшовизму, член більшовицької партії (первісне —належний до очолюваної В. І. Леніним революційної більшості на II з’їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії); комуніст.

Прихильників Леніна, які дістали на II з’їзді [РСДРП] більшість голосів при виборах, стали називати більшовиками (Іст. УРСР, I, 1953, 587);

Голова комісії, старий більшовик, довго вдивлявся в риси знайомого лиця (Донч., І, 1956, 481);

Іде по шляху перемог батьківщина Під прапором більшовиків (Бажан, І, 1946, 116).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

більшовик — більшови́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
більшовик — -а, ч. іст. Послідовник більшовизму, член більшовицької партії; комуніст. Великий тлумачний словник сучасної мови
більшовик — БІЛЬШОВИ́К, а́, ч., іст. Послідовник, прихильник більшовизму; комуніст. Голова комісії, старий більшовик, довго вдивлявся в риси знайомого лиця (О. Донченко); Микола Хвильовий – людина щиро і безтямно закохана в революцію, письменник-більшовик, який не ужився з більшовицькою владою (із журн.). Словник української мови у 20 томах
більшовик — (-а) ч.; мол. Пляшка вина місткістю 0,7 або 0,8 л. <...> "більшовик" (пляшка міцного вина місткістю 0,8 літра. Вона ж "бомба", "фауст-патрон" або просто "фауст")<...> (В. Діброва, Бурдик). Словник жарґонної лексики української мови
більшовик — Більшови́к, -ка́; -вики́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)