бісів

БІ́СІВ, сова, сове.

1. Належний бісові.

2. лайл. Капосний, лихий, поганий.

Облиймо бісову бабу холодною водою, як вона прибіжить за відром (Н.-Лев., II, 1956, 13);

— Стій, я тебе, бісова звірюко, скупаю! — свариться Яким і почина одв’язувати повід (Мирний, IV, 1955, 319);

— А, бісові шкуродери, попалися!.. (Гр., II, 1963, 296).

◊ Бі́сового ба́тька — вживається при дієсловах у знач. заперечення не.

— Еге! Бісового батька мене обдуриш (Хотк., І, 1966, 82);

Бі́сова личи́на (па́ра) — уживається як лайка.

Він не каже бісовій личині, що вона нехлюя, не хазяйка, що вона не годна страви зварити..! (Коцюб., І, 1955, 29);

Бі́сів син — уживається як лайка.

— Та йди ж, бісів сину, людям поклонися за честь (Стельмах, II, 1962, 20);

До бі́сового ба́тька (рідко К бі́совому ба́тькові); До бі́сової ма́тері (рідко К бі́совій ма́тері), лайл. — уживається у сполуч. з дієсловами посилати, іти, кидати та ін. у знач. геть, світ за очі і т. ін.

— Тебе просиш, а ти до бісового батька посилаєш (Мирний, III, 1954, 229);

На [яко́го] бі́сового ба́тька — нащо, навіщо.

На батька бісового я трачу І дні, і пера, і папір! (Шевч., II, 1953, 241);

— На бісового батька ти оце заквітчала колючками драбину, неначе молоду до вінця! — гукнув він до жінки (Н.-Лев., II, 1956, 178);

Яко́го бі́сового ба́тька — вживається при дієсловах у знач. чому, чого, для вираження незадоволення, недоброзичливості.

— Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите..! — крикнув Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 266);

— Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на собі волосся? (Мирний, II, 1954, 179).