1. Словник української мови в 11 томах

вабити

ВА́БИТИ, блю, биш; мн. ва́блять; недок.

1. перех. і перех. Манити кудись чимсь принадним, викликати жання до чого-небудь.

Дверей не відімкнув я і гукнув: аремне вабиш, мій лукавий гостю!" (Л. Укр., IV, 54, 113);

Вечір вабив на двір, на берег, де зелена трава верби (Ю. Янов., I, 1958, 130);

Росяні перли, розсипі за ніч по травах і вітах ялин, займалися феєричними вогнями, горіли барвами веселки, вабили дівчину пісні (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 56).

2. перех. і неперех. Притягати до себе. Викликати потяг.

О, чарівнице-природо! Навіщо ти мене вабиш своїм чаром? (Мирний, IV, 1955, 316);

Мінливе Чорне море вабить погляд (Рильський, І, 1956, 429);

В ній бриніли й вабили сміливість, граціозність, жіноче кокетство (Дмит., Розлука, 1957, 10).

3. перех., мисл. Приманювати птахів та звірів вабиком або звуками, підробленими під їх голос.

— Маєте знати, я також лісний, я також стрілець, але ваблю звірину.. в засідку (Фр., VIII, 1952, 186).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вабити — (заманювати кудись чимсь принадним) надити, манити, (чимсь показовим) приваблювати, зваблювати, принаджувати, тягти, тягнути, притягати, підсил.: поривати, спокушати, (поглядом) приковувати, спокушати, причаровувати. Словник синонімів Полюги
  2. вабити — ва́бити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. вабити — Манити, надити, приваблювати, принаджувати; (до чогось) тягти; (чарами) спокушати, зваблювати, знаджувати, жм. баламутити; (звірів) заманювати, приманювати. Словник синонімів Караванського
  4. вабити — [вабиетие] -бл'у, -биеш; нак. ваб, вабтеи Орфоепічний словник української мови
  5. вабити — -блю, -биш; мн. ваблять; недок. 1》 перех. і неперех. Манити кудись чимось принадним, викликати бажання до чого-небудь. 2》 перех. і неперех. Притягати до себе, викликати потяг. 3》 перех., мисл. Приманювати птахів і звірів вабиком або звуками, підробленими під їхні голоси. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. вабити — ВА́БИТИ, блю, биш; мн. ва́блять; недок., кого, що і без прям. дод. 1. Манити кудись чимсь принадним, викликати бажання до чого-небудь. Дверей не відімкнув я і гукнув: “Даремне вабиш, мій лукавий гостю!... Словник української мови у 20 томах
  7. вабити — I манити, приваблювати, приманювати, принаджувати II див. прихиляти; спокушати Словник синонімів Вусика
  8. вабити — ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ... Словник синонімів української мови
  9. вабити — Ва́бити, ва́блю, -биш, -бить, -блять; ваб, ва́бмо, ва́бте; ва́блячи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. вабити — Вабити, -блю, -биш гл. Привлекать, манить; прельщать. Бере очі, вабить серденько красою. К. Досв. 68. Сама (дівчина) невеличка, метка і жвава, з веселою на виду усмішкою, вона так і вабила до себе. Мир. ХРВ. 6. Словник української мови Грінченка