1. Словник української мови в 11 томах

вартувати

ВАРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. перех. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь.

У морі, далеко від рідних портів, У шторми і люту годину, Прославлена в битвах сім’я моряків Вартує свою Батьківщину (Нагн., Слово.., 1954, 230);

Уночі Юлдаш вартував з батьком байський табун (Донч., І, 1956, 144);

// неперех. Стояти на варті, на сторожі.

[Овлур:] До замку я піду, Ти вартуватимеш при вході (Фр., IX, 1952, 240);

Вартувати коменданти виділили надійні.. групи (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 188).

2. неперех. Невідступно перебувати в якомусь місці певний час (біля хворого або вичікуючи кого-, що-небудь і т. ін.).

[Лена:] Він спить. Ми обидві вартуємо біля нього (Коч., II, 1956, 406);

Другого дня від самого сходу сонця я вже вартував біля її дому (Збан., Любов, 1957, 29);

*Образно. [Галя:] В садах хати біленькі, а тополі, скільки оком глянеш, вартують на шляхах… (Корн., II, 1955, 184).

3. неперех., діал. Коштувати.

Вона [праця] дома ж таки втроє більше вартує (Сл. Гр.);

— Або я вже в тебе нічого не вартую, що дарунка не хочеш приймати? (Коб., II, 1956, 145).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вартувати — (стояти на варті) чатувати, розм. караул йти. Словник синонімів Полюги
  2. вартувати — вартува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. вартувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. || неперех. Стояти на варті, на сторожі. 2》 неперех. Невідступно перебувати в якомусь місці певний час (біля хворого або вичікуючи кого-, що-небудь і т. ін.). 3》 неперех., діал. Коштувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вартувати — ВАРТУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок. 1. кого, що. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. Уночі Юлдаш вартував з батьком байський табун (О. Словник української мови у 20 томах
  5. вартувати — див. стежити Словник синонімів Вусика
  6. вартувати — I. ВАРТУВА́ТИ без додатка (бути на варті, здійснювати варту), ЧАТУВА́ТИ, КАРАУ́ЛИТИ розм.; КОНВОЮВА́ТИ (супроводжувати кого-, що-небудь конвоєм); ПІКЕТУВА́ТИ (перебуваючи в пікеті). Я стою на вокзальному пероні, вартую (П. Словник синонімів української мови
  7. вартувати — Вартува́ти, -ту́ю, -ту́єш, -ту́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. вартувати — Вартува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Сторожить, караулить. Я тебе буду вартувати тепер. Чуб. 2) Стоить. Вона (праця) дома ж таки втроє більше вартує. О. 1862. IV 104. Словник української мови Грінченка