вартувати
ВАРТУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок.
1. кого, що. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь.
Уночі Юлдаш вартував з батьком байський табун (О. Донченко);
У морі, далеко від рідних портів, У шторми і люту годину, Прославлена в битвах сім'я моряків Вартує свою Батьківщину (М. Нагнибіда);
// Стояти на варті, на сторожі.
[Овлур:] До замку я піду, Ти вартуватимеш при вході (І. Франко);
Край мосту галицький жовнір у австрійському однострої вартує біля шлагбаума (Б. Антоненко-Давидович).
2. Невідступно перебувати в якомусь місці певний час (біля хворого або вичікуючи кого-, що-небудь і т. ін.).
21-го травня, субота. Заходив з Ніною до Ліди. Вона сильно втомлена: ввесь час вартує коло Ігоря (М. Драй-Хмара);
[Лена:] Він спить. Ми обидві вартуємо біля нього (І. Кочерга);
“Шнель! Шнель! Шнель!” – загукав на шофера, що вартував з його машиною біля штабу (І. Багряний);
Другого дня від самого сходу сонця я вже вартував біля її дому (Ю. Збанацький);
* Образно. [Галя:] В садах хати біленькі, а тополі, скільки оком глянеш, вартують на шляхах... (О. Корнійчук).
ВАРТУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., діал.
1. кого, що. Бути вартим, заслуговувати кого-, чого-небудь.
Чужі тішаться нещастям чоловіка. Та й що вартує Григорій у селі? Хто Григорій?.. Жебрак, розбійник і злодій! (О. Кобилянська);
Вона взагалі довірлива і дуже добра. Я просто не вартую її (Ю. Винничук).
2. що і без прям. дод. Те саме, що ко́штувати.
Вона [праця] дома ж таки втроє більше вартує (Сл. Гр.);
Вона вже виплакала свої сльози, уже перестала кидатись, мов риба в неводі. Усвідомила, що її краса вартує немалі гроші (Б. Лепкий);
Заморожування засобів у будь-якому вигляді вартує підприємству дуже дорого, тому що вільні кошти можна використати більш раціонально для отримання додаткового доходу (із журн.).
3. безос., з інфін. Те саме, що ва́рто.
Вважаю, що кожному, і вам зокрема, вартує деколи замислитися, хто ми є насправжки – живі люди чи сущі мерці (Ю. Винничук);
Новітню історію мистецького Дрогобича вартувало б розпочати з особи Петра Гейдека (із журн.).
Значення в інших словниках
- вартувати — (стояти на варті) чатувати, розм. караул йти. Словник синонімів Полюги
- вартувати — вартува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вартувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. || неперех. Стояти на варті, на сторожі. 2》 неперех. Невідступно перебувати в якомусь місці певний час (біля хворого або вичікуючи кого-, що-небудь і т. ін.). 3》 неперех., діал. Коштувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вартувати — див. стежити Словник синонімів Вусика
- вартувати — I. ВАРТУВА́ТИ без додатка (бути на варті, здійснювати варту), ЧАТУВА́ТИ, КАРАУ́ЛИТИ розм.; КОНВОЮВА́ТИ (супроводжувати кого-, що-небудь конвоєм); ПІКЕТУВА́ТИ (перебуваючи в пікеті). Я стою на вокзальному пероні, вартую (П. Словник синонімів української мови
- вартувати — Вартува́ти, -ту́ю, -ту́єш, -ту́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вартувати — ВАРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. перех. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. У морі, далеко від рідних портів, У шторми і люту годину, Прославлена в битвах сім’я моряків Вартує свою Батьківщину (Нагн., Слово.. Словник української мови в 11 томах
- вартувати — Вартува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Сторожить, караулить. Я тебе буду вартувати тепер. Чуб. 2) Стоить. Вона (праця) дома ж таки втроє більше вартує. О. 1862. IV 104. Словник української мови Грінченка