вартівник
ВАРТІВНИ́К, а́, ч., заст.
Вартовий.
То, певне, добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.);
Прокляті псища збудили вартівника (І. Франко);
Вели нас наші вартівники неуважно, сержант і двоє солдатів відстали.., тільки один, маленький і миршавий, шкандибав поруч, і ми з Милею, перемовившись, надумали втікати (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вартівник — вартівни́к іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- вартівник — -а, ч., заст. Вартовий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вартівник — див. вартовий; сторож Словник синонімів Вусика
- вартівник — ВАРТОВИ́Й ім. (той, хто стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь), ВАРТІВНИ́К, ЧАТОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм., СТРАЖ заст., ВАРТІВНИ́ЧИЙ заст., ВАРТОВИ́К заст., СТІЙКОВИ́Й заст., СТІ́ЙЧИК заст., ШЕ́ЛЬВАХ діал., заст. Словник синонімів української мови
- вартівник — Вартівни́к, -ка́, -ко́ві; -ку́! -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вартівник — ВАРТІВНИ́К, а́, ч., заст. Вартовий. То певне добрий пройдисвіт, що аж два вартівники з ним ідуть (Сл. Гр.); Прокляті псища збудили вартівника (Фр., II, 1950, 41). Словник української мови в 11 томах