вартувати

Значення в інших словниках

1. вартувати — вартува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. вартувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. || неперех. Стояти на варті, на сторожі. 2》 неперех. Невідступно перебувати в якомусь місці певний час (біля хворого або вичікуючи кого-, що-небудь і т. ін.). 3》 неперех., діал. Коштувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вартувати — ВАРТУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок. 1. кого, що. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. Уночі Юлдаш вартував з батьком байський табун (О. Словник української мови у 20 томах
4. вартувати — див. стежити Словник синонімів Вусика
5. вартувати — I. ВАРТУВА́ТИ без додатка (бути на варті, здійснювати варту), ЧАТУВА́ТИ, КАРАУ́ЛИТИ розм.; КОНВОЮВА́ТИ (супроводжувати кого-, що-небудь конвоєм); ПІКЕТУВА́ТИ (перебуваючи в пікеті). Я стою на вокзальному пероні, вартую (П. Словник синонімів української мови
6. вартувати — Вартува́ти, -ту́ю, -ту́єш, -ту́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. вартувати — ВАРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. перех. Охороняти, стерегти кого-, що-небудь. У морі, далеко від рідних портів, У шторми і люту годину, Прославлена в битвах сім’я моряків Вартує свою Батьківщину (Нагн., Слово.. Словник української мови в 11 томах
8. вартувати — Вартува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Сторожить, караулить. Я тебе буду вартувати тепер. Чуб. 2) Стоить. Вона (праця) дома ж таки втроє більше вартує. О. 1862. IV 104. Словник української мови Грінченка