вгору

ВГО́РУ (УГО́РУ), присл.

1. За напрямком догори; протилежне вниз.

Защебетав жайворонок, Угору летючи (Шевч., І, 1951, 6);

Місяць піднявся вгору і сипнув промінням на море (Н.-Лев., II, 1956, 228);

// За напрямком до верхньої частини чогось, у верхню частину чого-небудь.

Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися (Мирний, IV, 1955, 16);

В чорнім котлі кипить вода, дим збивається вгору, під дах (Коцюб., II, 1955, 329);

Пішли угору стежкою крутою (Гонч., Вибр., 1959, 129);

На гору — все вгору та вгору — в’юниться дорога (Смолич, II, 1958, 15);

// Назовні внутрішнім боком; навиворіт.

Он ще кожушина вовною вгору, мов вівця, простяглася (Мирний, IV, 1955, 297).

Ру́ки вго́ру! див. рука́.

2. перен. До вищого ступеня, рівня (розвитку, стану і т. ін.).

Книжки, розумова розмова з молодим товариством піднімала його вгору (Мирний, III, 1954, 186);

Промисловість СРСР планомірно і неухильно підноситься вгору (Наука.., 2, 1959, 5);

Орали ми, кували, сіяли, стругали — Ми не село — життя угору підіймали (Стельмах, Жито.., 1954, 86).

Здійма́тися (підно́ситися і т. ін.) вго́ру — звучати вище, голосніше, проникливіше (про звуки, пісню, голос і т. ін.).

Я чую, як пісня дужчає, здіймається вгору, перекочується могутнім грюкотом і гине (Коцюб., І, 1955, 178);

З кожним словом Ромків голос міцнів, підносився вгору, дзвенів високими нотами (Донч., І, 1956, 66).

◊ Іти́ (піти́ і т. ін.) вго́ру:

а) рости, виростати.

Жито в полі знялося руном і пішло вгору (Н.-Лев., II, 1956, 255);

Та ось дубки глибоко пустили коріння, пішли вгору (Жур., Звич. турботи, 1960, 10);

б) підніматися на вищий рівень, займати вище становище в суспільстві.

Пішов Лошаков угору. Панюга панюгою, з губернатором за панібрата (Мирний, III, 1954, 283);

в) підвищуватися в ціні; дорожчати.

Віск земний не мав конкуренції.. Віск пішов угору (Фр., VIII, 1952, 407).

3. За напрямком до верхів’я, до початку річки, проти течії річки.

І поплив пароплав угору Дніпром (Головко, II, 1957, 219).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вгору — вго́ру прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. вгору — ВГОРУ (УГОРУ) – В (У) ГОРУ Вгору (угору), присл. За напрямком догори; до вищого ступеня, рівня розвитку, стану тощо. Тут справник простяг руки вгору (О.Довженко); Піднімається сонце угору (Панас Мирний); – Слава отаманові! – закипіла юрба, полетіли шапки вгору (Р.Іваничук). В (у) гору, ім. з прийм. Літературне слововживання
  3. вгору — пр., догори, не вділ, не вниз, поет. горі, д'горі, (з шахти) нагора; (річкою) проти течії чого. Словник синонімів Караванського
  4. вгору — (угору), присл. 1》 За напрямком догори; прот. вниз. || За напрямком до верхньої частини чогось, у верхню частину чого-небудь. || Назовні внутрішнім боком; навиворіт. 2》 перен. До вищого ступеня, рівня (розвитку, стану і т. ін.). 3》 За напрямком до верхів'я, до початку річки – проти течії річки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. вгору — ВГО́РУ (УГО́РУ), присл. 1. Догори; протилежне вниз. Защебетав жайворонок, Угору летючи (Т. Шевченко); Місяць піднявся вгору і сипнув промінням на море (І. Нечуй-Левицький); // За напрямом до верхньої частини чогось, у верхню частину чого-небудь. Словник української мови у 20 томах
  6. вгору — (аж) воло́сся підніма́ється (підійма́ється, встає́, лі́зе і т. ін.) / підняло́ся (вста́ло, полі́зло і т. ін.) вго́ру (догори́) у кого і без додатка. Кому-небудь стає дуже страшно. (Зачепиха:) Мій батько був з запорожців! Господи!... Фразеологічний словник української мови
  7. вгору — ВГО́РУ (УГО́РУ) (за напрямком від землі у висоту), ДОГОРИ́, НАВЕ́РХ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ВВИСЬ (УВИ́СЬ) поет. рідко, ВІ́РА спец. (команда для підіймання вантажу). Дим ішов просто вгору до самих хмар (І. Нечуй-Левицький); Налетять горобці та й.. Словник синонімів української мови
  8. вгору — Вго́ру, присл. Рости́, рости́, топо́ленько, все вго́ру та вго́ру (Шевч.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)