вдиратися

ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВДЕ́РТИСЯ (УДЕ́РТИСЯ), ру́ся, ре́шся, док.

1. Входити, вбігати, в’їжджати куди-небудь, пробиваючись силою через певну перепону, перешкоду.

Барикади впали, вояки штурмом вдиралися на ринок (Фр., VI, 1951, 160);

Секретарка загородила собою двері, марно намагаючись не впустити молоду дівчину, яка, щось бурмочучи, таки вдиралася до кабінету (Ле, Міжгір’я, 1953, 159);

Першим до міста вдерся бронепоїзд "Гроза" під командою Олександра Яковича Пархоменка (Панч, II, 1956, 275);

// Входити, вбігати куди-небудь навально, без попередження і дозволу, здіймаючи шум.

Додому Юра вдирається, як буря (Смолич, II, 1958, 24);

У коридорі хтось загомонів, застугоніли сходи, і за хвильку крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (Досв., Вибр., 1959, 222);

*Образно. Він не те, щоб узяв участь у суперечці, а навально вдерся в неї (Шовк., Інженери, 1956, 109).

2. перен. Раптово проникати куди-небудь у значній кількості, сильним струменем і т. ін. (про звуки, повітря і т. ін.).

Раптом в ніжні звуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (Коч., II, 1956, 373);

З вулиць вдерся гамір (Рибак, Дніпро, 1953, 119);

Повз шкіряне запинало, що заміняло двері, в ярангу вдерся холодний вітер (Трубл., І, 1955, 285).