1. Словник української мови в 11 томах

величання

ВЕЛИЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. велича́ти.

Вони на свято тут зійшлись, Шевченка славу привітали; В простім суворім величанні, В любові щирій і пошані (Мас., Сорок.., 1957, 503);

Серед такого величання йде сердешна Оксана, і куди йде, не зна (Кв.-Осн., ІІ,1956, 463).

2. Дія за знач. велича́тися 2.

Ні, се, власне, не було хвалою, але се більше варто було, ніж звичайне величання матірок своїми дочками (Л. Укр., III, 1952, 668);

І він розповідав угорцеві про це велике з пишанням та величанням (Гончар, І, 1954, 201).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. величання — велича́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. величання — І заст. величаніє Піснеспів, який виконують на утрені в Господні, Богородичні, полієлейні та храмові церковні свята, що його змістом є звеличення та прославлення священної особи, свято якої відзначають Словник церковно-обрядової термінології
  3. величання — -я, с. 1》 Дія за знач. величати. 2》 Дія за знач. величатися 2). 3》 Короткий хвалебний літургійний спів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. величання — ВЕЛИЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. велича́ти. – Так тут, Костянтине Петровичу, одне дiло .. Горобенка неприємно вразило це величання по батьковi (Б. Словник української мови у 20 томах
  5. величання — • величання - нар. обрядова пісня, що звеличує і прославляє людину, до якої вона звернена. Класичною величальною поезією укр. народу є колядки, щедрівки, деякі обжинкові пісні. Величальні мотиви притаманні й деяким укр. весільним пісням. У рос. нар. Українська літературна енциклопедія