величання
ВЕЛИЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. велича́ти.
– Так тут, Костянтине Петровичу, одне дiло .. Горобенка неприємно вразило це величання по батьковi (Б. Антоненко-Давидович);
Вони на свято тут зійшлись, Шевченка славу привітали; В простім суворім величанні, В любові щирій і пошані (Т. Масенко);
Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині (із журн.).
2. Дія за знач. велича́тися 2.
Ні, се, власне, не було хвалою, але се більше варто було, ніж звичайне величання матірок своїми дочками (Леся Українка);
Дорош Брус величався своїм статком, але справжньої радості від того величання, певно, не мав (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- величання — велича́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- величання — І заст. величаніє Піснеспів, який виконують на утрені в Господні, Богородичні, полієлейні та храмові церковні свята, що його змістом є звеличення та прославлення священної особи, свято якої відзначають Словник церковно-обрядової термінології
- величання — -я, с. 1》 Дія за знач. величати. 2》 Дія за знач. величатися 2). 3》 Короткий хвалебний літургійний спів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- величання — • величання - нар. обрядова пісня, що звеличує і прославляє людину, до якої вона звернена. Класичною величальною поезією укр. народу є колядки, щедрівки, деякі обжинкові пісні. Величальні мотиви притаманні й деяким укр. весільним пісням. У рос. нар. Українська літературна енциклопедія
- величання — ВЕЛИЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. велича́ти. Вони на свято тут зійшлись, Шевченка славу привітали; В простім суворім величанні, В любові щирій і пошані (Мас., Сорок.., 1957, 503); Серед такого величання йде сердешна Оксана, і куди йде, не зна (Кв.-Осн. Словник української мови в 11 томах